загрузка...

Історичні постаті
Книги по Історії
Реферати
Опорні конспекти
Розробки уроків
Статті
5-12 клас
100 великих
Історія в Школі
Інші предмети

Яндекс цитирования

Стаття

Колективізація на Україні

Колективізація с/г України розпочалася ще в час другого приходу більшовиків у 1919 році. Вона зразу набрала примусового характеру: була розрахована на масове залучення селян в колгоспи. Така політика радянського уряду викликала різкий протест з боку українського селянства, що вилилося в масові антинародні збройні повстання. Це схаменуло радянське керівництво. Колективізація в 1920р. була припинена. Розпочинається період нової економічної політики. Для неї характерним було відродження в Україні різноманітної сільськогосподарської кооперації, тобто поворот до ринку.

Однак, багато істориків допускаються грубої помилки, вважаючи, що кооперація в цей час стала абсолютно головною на селі. Вже в 1923 р. Пленум ЦК КП(б)У розглянув питання про перспективи колективізації. За основну базу колективізації визнавалося незаможне селянство. Тобто, створення різноманітних колективних господарств було орієнтовано на бідне селянство. Одночасно наголос було зроблено на пріоритетному розвитку саме кооперації, яка забезпечить технічну реконструкцію села. Однак, у той час партійне керівництво вважало, що кооперація була лише сполучною ланкою між соціалістичною промисловістю та дрібнотоварним селянським господарством, навіть будучи кооперованим селянське господарство лишається дрібнотоварним, а соціалістичне перетворення дрібнотоварного виробництва пов'язане тільки з колективізацією. Таким чином, сільськогосподарська кооперація, яка дала велике зростання продукції села, була приречена на ліквідацію ще від часу свого відродження в умовах радянської дійсності.

Вже з 1925 р. партія бере курс на «всіляке сприяння будівництву колгоспів малоімущого і середнього селянства».

Головною причиною такого різкого повороту був особистий вплив Сталіна та його найближче оточення. Він поступово готував поворот назад до модернізованої й здійснюваної в мирних умовах політики воєнного комунізму, що обіцяла підвести економічні підвалини під створюваний режим особистої влади.

Вже на жовтень 1928 р. кількість колгоспів на Україні зросла до 12042 проти 5454 у 1925 р. Цікавим є те, що питома вага товариств спільного обробітку землі (ТСО Зів) становила 71,7%. Це була найбільш проста форма об'єднання незаможного селянства. Однак, абсолютна більшість селянства України ще не спішила ламати усталений уклад життя. У жовтні 1928 p. y республіці було колективізовано менше, ніж 4% площі селянського землекористування.

Чому сталінське керівництво так прихильно ставилось до колгоспів? Це пояснюється дуже просто. Справа в тому, що зв'язки міста з кооперованим селом могли грунтуватися тільки на базі ринку, а ринковий товарообмін має тенденцію до еквівалентності. Держава зобов'язувалась забезпечити село відповідними товарами за доступними цінами. Колективізація засобів виробництва зумовлювала відчуження кожного окремого виробника від колективно виробленої продукції. Шляхом прямого адміністративного впливу на колгоспи держава дістала можливість визначити, скільки виробленої продукції слід залишити в колгоспі, скільки — вилучити. Селянські ресурси можна таким чином вільно викачувати в бюджет і будувати на цій базі промисловість, утримувати велику армію, управлінський апарат. Потреба в еквівалентному обміні між містом і селом відпадає.

Сталінське керівництво поступово готувало країну до ліквідації непу на селі, до знищення кооперації. Потрібна була причина, яка би виправдала цей поворот. Кінець непу поклала хлібозаготівельна криза (по суті «запрограмована»), яка вибухнула взимку 1927— 1928 p.p. Вона була результатом «ножиць цін» між монопольно високими цінами на промислові товари і заниженими цінами на продукцію села (яка подібність на теперішні події в Україні). Селяни перестали продавати хліб державі. Причина кризи була добре видна, і на неї вказували ряд керівників партії (Бухарін, Риков, Томський), але Сталін, маючи вже абсолютну підтримку з боку своїх ставленників на всіх керівних постах, робить абсолютно протилежний висновок: це результат саботажу з боку куркульства. Звідси висновок: хліб у села необхідно «взяти». Такі пояснення вражали примітивністю, але відкрито виступити проти «класового» аналізу тоді вже мало хто наважувався.

Одним з небагатьох сміливців був студент другого

курсу Київського інституту народного господаре., Ю. Мадиборко. Він пише Сталіну листа, в якому приходить до висновку: «Ви робите ненауковий аналіз який не відповідає дійсності».

Потім в середині 30-х років Мадиборко за цей л попав під прес НКВС, змушений був фактично іти в підпілля: виїхати. Тільки після XX партії їзду він вернувся додому.

Сталін і його приспішники перемагають у дискус про шляхи виходу з кризи. Розпочинається поворот д хлібозаготівлі на селі методики воєнного комунізму Це дало можливість протягом січня-лютого 1928 р. з« готовити в Україні 70 млн. пудів хліба і розв'язати кризу.

Однак, взимку 1928—1929 p.p. хлібозаготівель« криза повторюється знову. Стало ясним, що адміністративний тиск на селянство веде у безвихідь. Але стілінське керівництво надзвичайні ЗАХОДИ по вилученні хліба вводить у норму. Щоби забезпечити успіх ці* політики у мирний час, Сталін створює в країні обстановку громадянської війни. В хід була запущена т про посилення класової боротьби в країні і хлібні Кризи — це перший серйозний виступ політичних елементів села проти радянської політики.

На селянство посилюється адміністративний т в Україні на жовтень 1929 р. зростає до 477 тис кількість колгоспів, що об'єднували 3 млн. га землі. Як і інше, свої господарства об'єднували бідні селяни. ПІ лучити до цього середняка не вдавалось. В такій ситуації Сталін вирішив вплинути на селянські маси пробуваним у хлібозаготівлях способом — загроза розкуркулення. На 1929 р. частка багатих «куркульських» господарів у загальній їх месі на селі не перевищувала 1—1,4%. Були серед них різні за величі заможності господарства. Дореволюційних глитаїв, гнобили селян, фактично в селах України залишилось дуже мало. Одначе, вони повинні були бути в кожному селі, їх розкуркулення буде острахом для сусідів пішла гуляти мітла перших масових репресій в Україні. В республіці розпочались вони не в 1937 р., а значно раніше, ще на рубежі 20-х — початок 30-х р на селі.

- Гасло суцільної колективізації офіційно проголосили листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б). Пленум ремо розглянув питання про сільське господ« України. Після пленуму були визначені темпи і строк колективізації. Україну було віднесено до регіонів, її планувалось закінчити восени 1931 або навесні 1932: Сталін особисто на листопадовому пленумі ЦК обстоював пропозицію колективізувати села України за його підтримували Молотов і Каганович. Вже на початку 1930 р. керівництво КП(б)У теж стає не поз Сталіна. Строки колективізації були скорочені на або навіть на 1,5 роки.

Проти українського селянства розгортається мас« наступ з боку радянських, партійних органів, підтриманий робітниками великих промислових підприємств відомих в історії як «двадцятип'ятисячники». Не знаючи особливостей села, пройшовши короткотермінову підготовку, вони ламали опір селян, ставлячи n собою мету «побудови соціалізму на селі» уже випробуваною кавалерійською атакою. Проте українське село не йшло в колгоспи. До наших днів збереглися (як не дивно) багаті архівні матеріали, які свідчать те, що в Україні. протягом 1929—1930 p.p. розгортається справжня громадянська війна. Антирадянські селянські повстання охопили половину округи республіки. На їх придушення були кинуті значні сили H була підключена регулярна армія. Деякі села штурмом. Селяни тікали в ліси і створювали там партизанські загони.

Проти селян розпочинаються масові репресії, перша хвиля «розкуркулювання» котилася Україною з другої половини січня до початку березня 1930 р. захопила 309 районів (загалом тоді в республіці 581 район). За станом на 10 березня під розкуркулення підпало 61887 господарств (2,5% усієї кількості). П) вилученої землі досягла 582 тис. га, кількість відібраної робочої худоби — 58,6 тис, голів, вартість кованого майна — 40,3 млн, крб. Майно розподіл між колгоспами та біднотою села, чим заохочувала до організації доносів на своїх заможніших односельчан.

Як уже говорилось, панівною формою колективних господарств були тєози. В грудні 1929 р. в Україні приймається статут тєозу. В ньому проголошувалося -усуспільнювати не тільки землю (це відповідно природі теозу), а й робочу та продуктивну худобу і навіть птицю. Отже, тєозівський статут виявився подібним до статуту комуни. Примусове усуспільнення всього без винятку особистого майна селян не тільки вкрай загострювало політичну обстановку на селі, а й вело до великих економічних втрат. Селяни розпочали масовий забій худоби. Це явище набрало приголомшуючих масштабів; між 1928 і 1932 p.p. Україна втратила близько половини поголів'я худоби. Крім того, масове усуспільнення худоби 0 новоутворених колгоспах, де не було умов для її утримання, також вело до її загибелі. Насильне насадження комунізованих тєозів знову підняло селянство України до зброї. За підрахунками західних дослідників у селах республіки протягом 1930 р. ос я понад 40 тис. повстань і бунтів.

Захвилювалося керівництво компартії України. 18 лютого1930 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову, де проголосив окружним комітетам партії зосередитись на усуспільненні тільки основних засобів землі, робочої би, машин і знарядь. Боротьба селян була серйозним сигналом для всього сталінського керівництва. Тим більше, що темпи колективізації надзвичайно зросли, офіційною статистикою (чи вона відповідала дійсностіі?) вони зросли з 16,4% за станом на 1 січня 1930р. 29,3% за станом на 1 лютого, 68,5% за станом на березня і 70,9% за станом на 10 березня 1930 р. Навіть якщо в цих показниках був значний процент фальші, все одно видно, як штурмували село. Для цього були різні способи: соціалістичне змагання за кращі показники в колективізації, примус, залякування селян зборах, де у випадку відмови від колгоспу, вони тут тематично як «вороги радянської влади» арештувались, фізичний примус, масове збиткування над селянами, коли їх мордували цілими ночами, поки не погоджувались на колгоспи і таке інше.

Кожної п'ятиденки телеграмою йшов звіт про наступ село. Сталін та його опричники добре знали про обстановку в країні. На кінець лютого 1930 р. вже і вони розуміли, що потрібно дещо відступати, заспокоїти та й заодно зняти з себе вину за звірства і насильства, які посилились в селах. Одна за одною в “Праві” появились на початку березня нова редакція при-статуту сільськогосподарської артілі, де конкретно визначалось, що необхідно усуспільнювати при колгоспу і стаття Сталіна «Запоморочення успіхів», в якій засуджувалось адміністрування при створені колгоспів. Зокрема, Сталін повчав: «Не можна насаджувати колгоспи силою, це було б безглуздо і й но», вся провина в «перекрученні лінії партії селі» звалювалась на місцевих керівників. Декларувалася свобода-виходу селян з колгоспів, ідея комунізації провалилася. Незважаючи на всілякі перебудови в період з 10 березня по 20 червня 1930 о., тобто протягом 100 днів, із колгоспів вийшло 1593,8 тис. сільських господарств. Дозволом на вихід скористалася майже половина колгоспників. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося майже 1/3 селян України. Розвинутий у березні процес виходу середняків відбувався настільки інтенсивно, що колгоспи швидко перетворив в нову на незаможницькі. З метою продовжити Колективізацію довелося перехоплювати ініціативу повторно залучати середняка — «втікача» до колгоспу.

Цей новий наступ розпочався у вересні 1930 р. із застосуванням старих уже перевірених методів, а також нових. Все як важливий важіль, «який заставляв колективізувати суцільно цілі райони, були використані державні машино-тракторні станції. Починаючи з жовтня 1930 р. до кінця 1932 р. періодично в Україні з'являлася нова МТС. Наприкінці 1932 р. в републіці налічувалось вже 594 станції Зоною їхньої оплювалася майже половина колгоспів буле те, що в статуті МТС, які були ними організаціями (техніку держава не хотіла ати колгоспам) було зафіксовано, що станції створюються тільки в зонах суцільної колективізації.

Цим заставляли місцевих керівників форсованими темпами її проводити, інакше колгосп не отримував техніку.

Крім того, в усіх районах, де відбувалося розкуркулення, треба було вдруге ставити гасло «ліквідації куркуля як класу», підшукуючи на роль «куркуля» вже інші кандидатури. У період між початком 1930 і кінцем 1931 p., коли розкуркулювання відбулося найінтенсивніше, в Україні зникло 285 тис. господарств, (а всього за період 1928—1932 p.p. — понад 350 тис. господарств).

Однак, не це було основною особливістю другого періоду колективізації. Вона полягала в проведенні радянським урядом політики, яка би економічно унеможливлювала індивідуальне господарство. Вона передбачала ряд заходів: від оподаткування на два роки звільнялась усуспільнена робоча худоба і продуктивна худоба колгоспів і колгоспників, тепер основний тягар податків лягав на індивідуальні господарства, де він зріс у 2—3 рази, їм було заборонено реалізовувати на ринку свою продукцію, селяни були зобов'язані здавати товарну продукцію державі за низькими цінами, на кожного одноосібника заводилась посівна картка з тим, щоб він сіяв стільки, скільки треба не йому, а державі, восени ж селянин одержував план здачі, який нерідко перевищував кількість виробленого, так що не залишалось запасів для власного харчування. За таких умов одноосібне господарство деградувало з фантастичною швидкістю. Залишається дивуватися не тому, що у 1931 р. середняк пішов до колгоспу, а тому, що одноосібник у вказаний рік ще існував.

До жовтня 1931 р. було колективізовано майже 87% селянських господарств Степу, 70 — Лівобережного ї 67 — Правобережного Лісостепу. Таким чином, на кінець 1931 р. колективізація основних зернових районів України практично завершилася. В поліських і прикордонних із західними областями районах питома вага одноосібних господарств залишалася значною навіть у перші роки другої п'ятирічки (1933—1937 p.p.).

Однак, в сільському господарстві ситуація залишалася ще дуже складною. Сталінське керівництво розуміло, що перемога там ще не забезпечена, особливо це стосувалося України. Тут опір масовій колективізації був упертим. Тоді в хід була пущена вже випробувана в 1921 р. зброя проти селян — голод. Як не дивно, історія повторилася не тільки в цьому. Користуючись надзвичайною обстановкою на селі, радянська влада в час колективізації, як і на початку 20-х років завдає нищівного удару церкві. До кінця 1932 р. в республіці було закрито понад 1 тис. церков, а протягом 1933/34— 1934/36 p.p. припинили свою роботу коло 80% наявних церков України. Масово були зняті дзвони « відправлені на «потреби індустріалізації», пограбовані церковні коштовності продавались за кордон також «для соціалістичної індустріалізації». Фактично НКВС розробив плани знищення всіх священиків, але, напевно, війна перешкодила цьому.

Для контролю за ситуацією в селах країни, для зміцнення слабосилих колгоспів Сталін вводить органи часів громадянської війни політвідділи, які створювали при МТС і радгоспах. Очолені в переважній більшості працівниками НКВС, використовуючи переважно військові методи роботи, політвідділи запрацювали і почалося зміцнення дисципліни, репресії проти всіх підозрілих членів колгоспів, висунення на керівні посада« «активісти» «висуванців», r які в значній мірі буди звичайними кар'єристами і слабкими спеціалістами.

Деяке економічне зміцнення колгоспів, яке спостерігалось у другій половині 30-х років (створення ланок, бригад і ферм, впоряджування оплати праці механізаторів, передача колгоспам землі, «у довічне користування» і т. д.) не означали, що село виходить із кризи. Держава зробила все, аби перетворити селянина на кріпака, безмовного і безправного. Для цього вводиться обов'язковий мінімум трудоднів, не виробивши якого, селянин попадав під виселення і конфіскацію майна. Виїхати з села можливості не було: в містах вводилась паспортна система i міська прописка. В селах люди ніяких особистих документів не мали. Залишалось тільки одне: як колись, в часи кріпацтва, тікати нелегально на великі будови, або світ за очі інакше будеш кріпаком до кінця своїх днів, також стануть і твої діти. У селян було вбито почуття господаря землі, їх було “розселено”, запроваджено примусову працю.
загрузка...
загрузка...