Реферат на тему

Сторінки збройної боротьби УПА на Прикарпатті

«Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї», — під таким гаслом кращі сини й дочки України більше 10 років боролися за Українську Самостійну Соборну Державу.

Історія визвольної боротьби УПА роками замовчувалася і, всупереч історичним фактам, висвітлювалася тенденційно та необ'єктивно. УПА — не бандити, не вороги народу, як грубіла большевицька пропаганда, а повстанці, що не зазіхали на чуже, а боронили своє, мужньо боролися протії режимів Гітлера і Сталіна.

Сьогодні на основі документів, літератури, спогадів учасників Визвольних Змагань маємо можливість правдиво відтворити діяльність УПА на Прикарпатті.

Перші загони УПА почали формуватися на Поліссі та Волині, а з червня 1943 року — в Галичині та безпосередньо в Карпатах. Для захисту місцевого населення від сваволі польсько-німецької поліції та щоби перешкодити відправленню. молоді на каторжні роботи, а юнаків у дивізію «Галичина», — Провід Організації Українських Націоналістів почав організовувати військові відділи Української Національної Самооборони (УН), які згодом переросли в УПА. Крім відділів УНС, у кожному районі діяли збройні боївки ОУН. У Станіславській області спочатку діяло 36. пізніше — 32 районні, до 150 підрайонних і до 1500 станичних проводів ОУН, які налічували 23870 членів, з яких 20% становили жінки.

Обласним провідником ОУН був Роман Мокрій- «Байда» (загинув 5 травня 1944 p.), a після нього — Ярослав Мельник—«Роберт» (родом з Бережниці, Калуського р-ну, загинув 31 жовтня 1946 p.). Станіславським окружним провідником був Василь Дейчаківський—«Мирон (1918 — 1944; убитий ворожим агентом).

Для підготовки військових кадрів за розпорядженням керівника військового сектору ОУН Романа Шухевича у червні 1943 р. на Станіславщині було створено дві підстаршинські школи: ім. Симона Петлюри (командир «Степовий», колишній інструктор військової школи Красної армії: загинув у бою біля Космача у березні 1945 р.) «Беркути» (командир «Чмелик»); два вишкільні курені: «Гайдамаки» у Долинському районі (командир "Хміль" "Чорні чорти" (командир "Козак") у Коломийському районі, а також військову школу кадрів ОУН "Тигри". Випускники цієї школи створили курінь «Сіроманці», який складався виключно з членів ОУН. Командував "Сіроманцями" колишній старший ляйтенант совєтської армії Дмитро Карпенко — «Яструб». Він пёршим серед старшин УПА був нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги. (У вересні 1943 р. в області діяло 9 із 12-ти військово-вишкільних таборів.

Нa території Станіславської области всі відділи УПА належали до воєнної округи «Говерля». Командирами цієї округи у свій час були підполковник Іван Бутковський — "Гуцул" (колишній старшина Закарпатської Січі, організатор відділів народньої самооборони на Станіславщині в 1943 р.) та майор Микола Твердохліб — «Грім» (родом з Петрилова, Тлумацького р-ну; загинув будучи референтом СБ Карпатського краю 27 травня 1954 р. біля с. Зелена, Надвірнянського р-ну).

В 1945 р. воєнна округа «Говерля» була поділена на два тактичні відтинки: Коломийський — «Гуцульщина» (ч.21, командири «Степовий», «Козак») І Станіславський — «Чорний Ліс» (ч. 22, командири Василь Андрусяк — «Грегіт» — «Різун», нар. 1912 р. в.м.Снятин — загинув 24.02.1945; і «Дунай»).

До Станіславського відтинку УПА «Чорний Ліс» у 1944 — 45 pp. входили курені «Дзвони» (командири «Хмара», а в 1945 — 47 pp. — Володимир Чав'як — «Чорнота», 1922 с. Тустань, Галицького р-ну — 1951), «Бескид» (командир «Довбуш»), «Месники» (командир Олекса Химинець —«Благий» із Саджави; загинув 20.03.1945 р. в с. Лесівка), Прикарпатський курінь «Скажені» (командир «Прут»), «Сивуля» (командир «Іскра»), «Смертоносці» (командири «Черник», «Куля», «Чорний»).

До тактичного відтинку «Гуцульщина» в 1945 р. входив курінь «Перемога» (командир «Недобитий»), а в 1946-47-му pp. входили сотні «Сурма» (командир «Білий»; район дій: Яблунів, Коломия, Косів), ім. Колодзінського (командир «Спартак»; район дій: Печеніжин, Ланчин, Коршів), «Дністер» (командир «Юрко»; район дій: Городенка, Обертин, Гвіздець, Заболотів), ім.Богуна (командир пор. «Вихор»; район дій: Вижниця, Жаб'є, Кути). Згодом на Косівщині діяли курені «Гайдамаки», «Гуцульський», «Карпатський» (очолював «Лісовий» зі Східньої України).

Куренем «Гуцульським» командував майор «Скуба» (Дмитро Гах із Хрипліша; відзначений Золотим Хрестом). Сотні «Сурма» та «Березівська» (командири Дмитро Негрич — «Мороз» /1909, с. Верхній Березів — 1946, Мирослав Симчич — «Кривоніс») прославилися рейдами на Буковину та Закарпаття. Прославили себе сотня важких кулеметів «Гамалії» (колишній старшина УГА С.Скригунець з с. Стопчатова) та сотня «Цигана».

Створені під керівництвом ОУН-Бандери збройні відділи УПА з самого початку вели ] боротьбу проти німецьких і московських, окупантів, а також проти вороже наставлених до ( українців польських озброєних загонів.

У 1944 р. Головне Командування УПА досягло домовлености про невтралітет з частинами мадярської армії, а також з польським антикомуністичним підпіллям у Західній Україні.

Але основні бої за Карпатську базу УПА вела з большевицьким з'єднанням М.Шукаєва. Спочатку большевицькі партизани захопили Чорний Ліс і залишили тут загін «іскра» під командуванням І.Кулаґіна. Совєтським партизанам вдалося 28 квітня 1944 р. захопити с. Грабівку, де вони вбили 23-х цивільних осіб, в тому числі священика Микитюка. Незабаром відділи УПА розгромили загін Кулаґіна і в 1944 р. очистили терен Чорного Лісу від совєтів.

З осени 1944 р. почалася запекла боротьба УПА з військами НКВД. На території области в цей час було 10 куренів. Всього УПА нараховувала близько 40 тис. осіб (за совєтськими джерелами — 150 — 200 тис.). Взимку 1944 — 45 pp. більша частина Гуцульщини та частково Бойківщини були під контролею УПА. Совєтська влада появлялася там тільки з допомогою більших з'єднань військ НКВД.

Великі бої з участю кількох куренів УПА відбулися за село Космач 30 січня та З лютого 1945 р. У бою за Космач 30 січня курені «Гайдамаки» та «Гуцульський», що мали тут постій, упродовж шести годин відбивали наступ большевиків, завдавши ворогові значних втрат (140 убитих). Повстанці відступили тільки тоді, коли всі шпиталі з пораненими та підпільники відійшли в гори. 3 лютого ворог заплатив ще більшими втратами за спробу викинути повстанців з їхніх становищ на горі Кливі. Позиції обороняли три курені (двом, що там були, прийшов на поміч переможець у бою під Брустурами — курінь УПА «Карпатський»). 11 лютого курінь УПА «Перемога» відбив усі атаки большевиків під присілком Сеньківським, що біля с. Гриняви. Большевики в цьому бою втратили 104-х вбитими, а 90 дістали поранення.

У січні 1945 р. група УПА «Чорний Ліс» (командир «Грегіт» —«Різун») вела бої з большевиками. 6 січня «Різун» напав на випадкову точку НКВД у Рип'янці. Бій тривав від 10-ї год. вечора до 3-ї ранку, ворогові було завдано значних втрат: 6 січня курінь УПА «Смертоносці» (командир «Черник») знищив у с. Рибному 80 большевиків. З інших боїв треба згадати два великі бої повстанців з большевиками, що відбулися між селами

Саджавою та Глибокою, Богородчанського району. У першому бою курінь УПА «Месник» (командир «Благий») розбив три роти НКВД, яких у наступі на постої куреня підтримували літаки. Повстанці знищили один літак. Наступного дня і большевикам, і повстанцям наспіла поміч. Розгорівся новий бій, у якому курені УПА «Месник» і «Підкарпатський» (командир «Прут») завдали ворогові тяжких втрат і утримали свої становища.

4 лютого курінь УПА «Сивуля» (командир «Іскра») вів бій у Парищанському лісі, (Ланчинський район). В цьому бою повстанці втратили 41-го, большевики — 50 убитими. У Братишеві в бою з повстанцями загинув командир большевицького батальйону. 23 лютого повстанці вимінували військовий транспорт недалеко від ст. Голинь (Калущина), а наступного дня п'ять сотень вдало наскочили на випадкову точку НКВД у с. Збора, яку ліквідували з великими втратами для ворога.

7 квітня большевики розпочали велику облаву, заславши перед тим до повстанців своїх шпигунів під виглядом розбитих на Поділлі «повстанців», що нібито шукають «зв'язку», замаскованих «втікачів» з Німеччини, тюрем, таборів тощо. Після виявлення місць постою відділів УПА проти них було кинуто значні сили піхоти, артилерію, моторизовані відділи та літаки. Та навіть у таких важких умовах відділи УПА відтинків «Чорний Ліс» і «Гуцульщина» зберегли свої основні сили завдяки підтримці місцевого населення. Правда, під час цієї облави большевикам вдалося розбити <одну сотню з куреня «Месник», яка забезпечувала відхід основних сил. Тоді в бою впали курінний «Месника» «Благий», сотник «Вершник» і 50 стрільців. Загинув також (7 квітня) у с. Брині командир військової округи ч.4 «Колчак».

14 лютого 1945 р, під час большевицької облави на села Братишів і Нижнів відділи УПА вели з облавцями бій, в якому був убитий капітан, командир большевицького батальйону.

22 лютого біля с. Збори (Долинщина) в результаті тригодинного бою большевики втратили 30 осіб убитими, 60 було поранено.

Курені групи «Говерля» провели з і січня по 30 червня 181 бойову акцію, з них 8 — на райцентри та міста. Ворог втратив 3978 осіб убитими, в т.ч. 6 майорів, 10 капітанів, 17 начальників НКВД і НКҐБ та партійців. Знищено 21 авто, висаджено в повітря 9 мостів, здобуто 22 кулемети, 103 автомати тощо. Втрати повстанців — 215 убитих {з них 2р підірвали себе гранатами або застрілилися), 129 поранених. Слід зазначити, що в боротьбі з московсько-большевицькими окупантами Станіславська підпільна область займала передові позиції. Тут зі липня 1944 р. по 30 червня 1949 р. здійснено 1800 збройних .акцій УПА та підпілля ОУН, 306 виступів пройшло за цей час у межах сучасного Косівського та Верховинського районів, 224 — в Долинському, 255 — у Богородчанському, 152 — у Надвірнянському. Для знищення УПА большевики кинули в Карпати кілька дивізій військ НКВД.

Узимку 1945 — 46 pp. війська НКВД розташувалися по карпатських селах для бльокування допомоги загонам УПА та підпіллю ОУН з боку місцевого населення. Большевики вербували з місцевого населення т.зв «ястребків»; НКВД — МВД застосовували різні, провокацііші методи: створювали фальшиві загони УПА, розповсюджували затруєні ліки й інфекційні недуги тощо. Разом з тим керівники т.зв. уряду УССР КПУ зверталися із закликами до вояків УПА приходити з “повинною” за ціну помилування. Тих, хго зголошувався, НКВД включав до частин, що боролися з УПА, а згодом їх судили та висилали в концтабори. Відомо сім таких урядових звернень, останнє датується 20 грудня 1949 р.

Вороги боялися повстанців і тяжко карали їх, катували, щоби вивідати відомості про українське підпілля, здирали з живих людей шкіру, виривали волосся, нігті, відрізували статеві органи, багнетом проколювали очі. 8 жовтня І945 р. в с, Старому Гвіздці енкаведисти зловили Висаля Медведика, який співпрацював з УПА, і вирізали йому на спині хрест. A повстанцеві зі Стецеви вирізали на чолі Тризуб. 15 березня 1946 p. в с. Підпечарах узято в полон двох повстанців — Стефана Яриліва (20-ти років) і Василя Логазу (19 ти років). Їм відрізали статеві органи, припікали розпеченим залізом, а після всього того роздягнених кинули в річку.

Впродовж 1944 — 45 рр. большевики часто прилюдно вішали полонених стрільців УПА, а деколи розстрілювали їх на місці бою. В січні 1946 р. в с. Іспасі большевики захопили в полон трьох санітарок і двох хворих повстанців. Повстанець «Хміль» і санітарка «Варка» відразу заявили, що нічого їм не розкажуть про підпілля, їх розстріляли на місці. Двох інших катували, і під вікнами їхніх хат на очах батьків оперпрацівник Коломийського НКГБ ст. лейтенант Лєщов розстріляв їх. Коли він запитав санітарок, чи знають, за що гинуть, вони гордо відповіли: «За Самостійну Україну!». Тіла жінок два тижні лежали на снігу. Вартові не дозволяли їх поховати, аж поки тіла не розшарпали пси.

3 березня 1945 р. біля Ісакова до рук енкаведистів потрапив поранений повстанець «Вербовий». Його запитали, за що він бореться, і коли він відповів, що за Самостійну Україну, один з енкаведистів проколов його багнетом. У травні 1946 р. біля с. Явча був поранений повстанець «Боян». Наступного дня тіло його вкинули у криницю біля с. Колоколина.

11 жовтня 1945 р. в с. Річці застрілився, щоб не здатися живим ворогові, сотенний УПА «Святослав». Тіло його большевики підмінували. Коли тіло забирали в труну, міна вибухнула й убила 70-річну Марію Стефуранчин і двох дітей.

Таких прикладів московської жорстокости безліч.

Та попри все це більшість відділів УПА та підпілля ОУН продовжували боротьбу. Підтвердженням цього став напад групи «Чорний Ліс» 31 жовтня 1945 р. на Станіслав. План нападу опрацював командир групи Василь Андрусяк — «Грегіт» — «Різун». Він і керував операцією. Три оперативні відділи УПА напали на будинок партійних керівників, крамниці облспоживспілки та медичні комори. На вулицях зав'язався бій. Скориставшись замішанням серед ворогів, повстанці стали організовано відступати. Одночасно з нападом на Станіслав було здійснено успішні напади на районні центри Богородчани, Єзупіль, Лисець, Солотвин, що надало акції особливого ефекту.

Під час великої бльокади УПА МВД провело повальні арешти національно свідомого жіноцтва. Жінки самовіддано працювали медсестрами, санітарками в польових шпиталях, друкарками, зв'язковими, пропагандистами, провідниками різних ступенів у жіночій мережі ОУН. В час великої бльокади вони проявили себе в розвідувальній праці, при доставці повстанцям харчів, медикаментів і зброї. Багато з них загинуло в боях, у катівнях або самі наклали на себе руки, щоби не потрапити живими ворогам. Серед них Марія Парахоняк — «Орися», районовий провідник жіночої мережі ОУН Болехівщини: Олена Юзьків — «Чуйна», її наступниця; Ірина Юзьків, секретар-друкарка окружного провідника «Бориса»; Марія Німа, член Крайового проводу ОУН; «Тамара», районовий провідник СБ Галицького району та багато-багато інших,

У другій пол. 1946-го — першій пол. 1947-го р. була проведена велика реорганізація УПА. У зв'язку з прибуттям із Росії у Прикарпаття полків НКВД Головна Команда УПА вирішила розчленити великі формування на дрібні мобільні загони. В цей період Начальна Команда УПА робить ставку на політичні акції, допомагає голодуючим у Східній Україні, практикує шкільну акцію (проти набору української молоді до шкіл ФЗН та участи в комсомольських і піонерських організаціях), бореться проти депортації, колективізації, поширює підпільну літературу. Але було би помилкою вважати, що діяльність збройного підпілля обмежувалася однією пропагандивною кампанією.

У часткових донесеннях про збройні акції підпілля в 1949—50 pp. зібрана інформація про дрібні сутички. Ось кілька прикладів:

8.01.1949 р. в с. Дорогові, Галицького району повстанці звели бій з відділом озброєної районної адміністрації. Від повстанських куль загинуло троє. Повстанці здобули дві Гвинтівки, один автомат і три пістолети.

16.01.1949 р. в с. Брошневі, Долинського району енкаведисти зайшли до господаря, в якого була криївка підпільників. Зав'язався бій. Ворог втратив двох осіб. Підпільники, оточені енкаведистами, підірвали себе гранатами.

В січні—березні 1949 р. в Калуському і Перегінському районах повстанці та підпільники постійно знищували телефонну мережу, сільсовєти, молочарні та клюби. В боях на Прикарпатті у 1946 - 50 pp. загинули такі визначні командири, як Ярослав Мельник — «Роберт», провідник ОУН Карпатського краю; Данило Рудок — «Чорний», командир куреня «Смертоносці», надрайоновий організаційний референт; Михайло Коржак, командир сотні «Сірі», районовий провідник Єзуполя.

Списки вояків УПА, що почали публікуватися в газетах «Галичина», «Гуцульський край», свідчать про масовий характер збройних формувань. Лише в селі Спасі у підпіллі було 135 повстанців, з них у боротьбі за Україну загинуло 78, засуджено 54; зі Старих Кут загинуло в лавах УПА — 78; зі Стопчатова — 64; з Хімчина, Косова — по 44; Нижнього Березова — 42; Верхнього Березова — 31; Яблунова — 30. У підпільній боротьбі брали участь цілі родини. Це, наприклад, брати Гоянюки — Микола, Василь, Федір, Михайло та їх сестра Марія із с. Спаса. З них урятувався лише найстарший Микола, Федір поліг у бою з большевиками у Космачі, рятуючи таємні документи. Марія загинула разом з керівником боївки «Шпаком». Михайла Гоянюка (сотника УПА «Залізняка») не стало в 1951 р. З Нижнього Березова п'ять братів Арсеничів теж у різні роки загинули від большевиків. Один з них, Микола, був членом Центрального Проводу ОУН, а також очолював Службу Безпеки в УПА. Відзначився у боротьбі проти агентури МВД і МҐБ; загинув 23 січня 1947 р. в с. Жукові, Бережанського району.

Прославилися в боротьбі з ворогами також брати Білінчуки з Жаб'я: Дмитро (сотник «Хмара») (1919—1952) і Василь — «Сибіряк» (1926—1952), а також родини Небісійчуків, Заячуків із с. Ільці.

В 1948 р. окремі відділи УПА оперували тільки в групі «Говерля», але то вже були хіба залишки колишніх сотень. Сотні, як звичайно, складалися з двох чот по два рої в кожній, а більшість стрільців були досвідченими підстаршинами. Влітку та восени 1948 р. були демобілізовані й ці кадрові сотні. У 1949 р. на Станіславщині залишилась одна 59-та сотня. У червні 1949 р. ця коломийська сотня — остання військова одиниця УПА на Станіславщині — здійснила останній рейд за межі України (в Румунію) під проводом командира відтинку сотника Петра Мельника — «Хмари».

Наказом Головного Командира УПА 3 вересня 1949 р. були розформовані останні бойові відділи та штаби. Вояки та старшини УПА перейшли в збройне підпілля. Борючись з ним, загони НКВД не цуралися силових методів. З часом вороги стали застосовувати більш витончені прийоми: використовували агентуру, дезинформацію та новітню техніку. Кожне село в оперативних плянах МГБ було поділене на дільниці по 10 дворіз, на кожну дільницю вербували двох сексотів. З 1950 р. почали використовувати радіоапаратуру для зв'язку з агентурою. В Солотвинському районі було 28 таких апаратів. В окремих селах стояли постійні Гарнізони по 30 — 40 осіб. Для знищення підпілля большевики застосовували бактеріологічну зброю: бацили тифу та сифілісу. Так, взимку з 1947-го на 1948 р. сексот запустив тифозних вошей у білизну, яку прала для підпільників його сестра. В результаті перехворіли тифом 16 людей, які зимували в одній криївці. На щастя, ніхто не помер. А сексот заплатив життям, бо сам заразився тифом.

Останній судовий процес над учасниками підпільної боротьби ОУН —УПА відбувся 9—16 лютого 1956 р. На кару смерти був засуджений Лука Грішак — «Довбуш», командир куреня «Бескид», сотник УПА; на 25 років — Михайло Зеленчук — «Деркач», хорунжий УПА, районовий інформатор СБ; Дмитро Верхоляк — «Дуб», вістун УПА; Ярослав Обрубанський — «Яркий», старший булавний УПА. Ще п'ятьох повстанців — Степана Іванківа—«Остапа», Миколу Венґрина — «Байду», Ганну Попович — «Рожу», Катерину Яцків (дружину «Дуба»), Івана Дзепчука засудила т.зв. «трійка» на різні терміни ув'язнення.

Після придушення Москвою мадярського визвольного повстання у 1956 р. недоцільність продовження боротьби без допомоги Заходу стала очевидною. Розумнішим на цьому етапі було акумулювання в душі народу енергії для витворення ідеї самостійности Української Держави. Ця її енергія вихлюпнулася з величезною силою і, коли визріли умови, перетворила ідею державности в реалії життя.

Література та джерела

1. П.Арсенич. За Україну, за її волю. — «Галичина», 2, 22, 28 серпня 1992 р.

2. Вісті з терену. З документів підпілля ОУН—УПА на Станіславщині. — «Новий час», 1992.

3. Літопис УПА. — Торонто. Т. З, 4, 8, 18.

4. Петро Мірчук. Українська Повстанська Армія 1942—1952. Документи і матеріяли. — Львів, 1991.

5. Володимир Гавяк (Чорнота). Стрілецька школа. — Галич, 1992.

6. Лев Шанковський. Тринадцять літ... (Дії УПА й збройного підпілля ОУН на території Військової округи ч.4 «Говерля» в 1943—1953 pp.). — Альманах Станіславівської землі. НТШ, український архів. Т. XXVIІІ. — Нью-Йорк—Торонто—Мюнхен, 1975, стор. 163—193.

7. Лев Шанковський. Українська Повстанська Армія. В кн.: Історія Українського війська. — К., 1991.