загрузка...

ЗНО
Історичні постаті
Книги по Історії
Реферати
Опорні конспекти
Розробки уроків
Періодичні видання
Статті
5-12 клас
100 великих українців
Історія в Школі
Інші предмети
загрузка...

Яндекс цитирования

Стаття

Петро Перший – життя і діяльність

ЗМІСТ

Вступ

1. Спадок Петра. Початкові реформи.

2. Будівництво військо-морського флоту.

3. “Всепьянейший собор” – основна забава Петра І.

4. Зародження російської бюрократії.

5. “Суспільне благо”.



ВСТУП

Петро Перший – велика постать в історії Росії. Він поєднав у собі розум із доброзичливістю, жорстокість із гнівом. Він одночасно міг бути запальним і холоднокровним, транжирою і бережливим до скупості, жорстким і милосердним. Він, як ніхто інший, мав сукупність протилежних рис характеру. Все це був емоційний фон, на якому пройшла державна, дипломатична і воєнна діяльність Петра. Він був великим реформатором, який вмів повчати і наставляти. Погрожувати і карати. Відмічу, що кількість правопорушень, які карались смертю при Петрі значно зросли. Частина указів Петра словами Пушкіна “кажеться, писаны кнутом”.

Змістом свого життя цар поклав ідею служіння державі. Все, що він робив – це була служба Росії. Початком цієї служби Петро рахував не час вступу на престол (1682 р.), коли йому було десять років, і не рік усунення царівни Софії від регентства (1689 р.) і не дата смерті брата Івана (1696 р.), з яким він формально ділив владу, а участь в справі державного значення. В 1713 році у зв’язку з літньою компанією російських військ у Фінляндії відбулась цікава переписка між Петром і віце-адміралом Корнелієм Крюйсом. Віце-адмірал попереджував царя від участі у морських і десантних операціях, які завжди небезпечні для життя. На ці звернення цар відповів: “...я уже вящшие осьмнадцати лет служу сему государству (о чем пространно не пишу, пониже всем то известно), и в скольких баталиях, акциях и белаграх был, везде от добрых и честных офицеров прошен был, дабы не отлучался». Отже, сам Петро рахував, що почав службу “сему государству” 18 років назад, тобто в 1695 році.



1695 рік переломний в житті Петра. Залишились в минулому воєнні забави. Петро писав: Хоча в той час. Як трудились ми під Кожуховим в марсовій забаві, ніщо більш, чим гра, в голові не було, однак ця гра стала вісницею справжньої справи”. Продовженням марсових потіх, він мав на увазі Азовські походи – це перший самостійний крок його правління.

В розпорядженні істориків є думки і слова, які написані самим Петром, з яких випливає, що війна для нього є “суворою необхідністю”. На перше місце, Петро поставив “внутрішній розпорядок”, однак почав свою діяльність не з удосконалення цього розпорядку, а з “оборони”, з воєнної акції. Велику частку свого правління Петро провів у війнах. Він займав трон з 1682 по 1725 рік, тобто близько 43 роки, якщо виключити дитинство, забави і почали відлік часу реального правління з першого Азовського походу, то вийде що із 29 років такого правління цар тримав країну в стані війни 25 років. На це були “законні причини” (слова Петра).

В ХVІІ ст. велика територія російської держави фактично була відрізана від морських берегів і можливого використання дешевих шляхів сполучення. Єдиним нормам був Архангельск на Білому морі, але він здебільшого був скований кригами. Два моря – Балтійське на заході, і Чорне на півдні були закриті для торгівельних, культурних зв’язків Росії. Однак, країні був потрібен вихід до морів, невихід спричиняв застій у всіх сферах життя суспільства. Потрібні були зміни, особливо в організації збройних сил. Потрібна була регулярна армія. Петро Перший створив її не на пустому місці: старовинна організація збройних сил перебула значні міни ще до правління царя.

Стрілецьке військо, основний контингент армії, чим дальше, більше ставало поліцейською силою держави. У збройних силах підвищилось значення і вага, полки нового строю – рейтарські, драгунські і солдатські. Комплектування цих полків становило майбутню регулярну армію, яку ввів Петро. Потреби часу викликали зміни у створенні військово-морського флоту. Отже, Петро Перший дістав у спадок цілий комплекс починань в економічному, соціальному, політичному, культурному житті суспільства.

Петро почав грандіозне будівництво флоту після смерті Івана (старшого брата). Якщо до цього часу всі укази були підписані від імені двох царів, то тепер Петро став формально самодержцем. Хоча в той час і сам захворів (прикутий до ліжка був місяць). Будівництво здійснювалось в короткі терміни. І Петро сам працював в поті лиця і примушував тисячі людей до смертельно втоми від праці.

Петро Великий повірив у надзвичайну силу флоту. Під флотом він розумів можливість завоювання не тільки Азова, але й рух вперед. Флот – це не тільки галери, лінійні кораблі, озброєні десятками гармат, а й їхній рух н від сили людей. а від сили вітру. Таким чином, перед царем виникли два основні завдання – створення флоту і забезпечення країни спеціалістами, які вміють будувати і керувати кораблями в боях. Ці дві цілі намітились у Петра, зразу є після завоювання Азова.

Значення Азовських походів досить велике, воно виходило за рамки воєнної і дипломатичної акції: вони зробили початок будівництва воронежського флоту, викликали початок створення регулярної армії. Все це потребувало великих фінансових витрат. Звідси і місцева реформа і початок винахідливої діяльності від прибутків.

Введена була і нова форма заохочування воєнної доблесті – Петро ввів орден Андрія Первозданного. Потім пішли нові введення в області культури. Особливо навчання для забезпечення армії і флоту кваліфікованими спеціалістами.

Нові віяння проходять і у відносинах між Росією і Заходом. Настає пора зближення із Європою, європизація Росії. Сам цар стає частим гостем Німецької Слободи, частина Західної Європи в Москві, і навіть відправляється в Європу.

Зовнішність російських людей змінюється на європейську – поголили бороди і позбулись довгого вбрання.

Реалізація плану створення військово-морського флоту вилилась у відправку синів вельмож закордон для навчання кораблебудування і військово-морській справі і організацію великого посольства.

Петро оформив ідею створення флоту через Боярську думу і тим самим відкликав від себе гнів повинністю працюючого населення. Одержимий своєю ідеєю, не жалів нікого, навіть заможних вельмож. Благородні нащадки Рюриковичів і Гедиминовичів залишили розкішне життя і вимушені були подорожувати в незнані краї. Але, відправились не тільки вони а і сам цар Петро І у складі великого посольства. Одне із завдань посольства було прилучення Голландії до активної участі у війні з Османською імперією. Переговори могли відбутись тільки після офіційного представлення посольства вищому органу – Генеральному Штату. Для цього посольство переїхало з Амстердаму в Гаагу. В ті часи ритуал прийому послів був традиційним, йому надавали велике значення. Етикет ставили вище мети переговорів у всіх державах. Відбулась аудієнція, на якій підкреслювався успіх російської зброї у війні з Османською імперією. Ф.А.Головін відзначив, що цар не зупинить війну до тих пір. Поки “сили басурманські не будуть повержені”. Переговори були без результативними, після чого велике посольство втрачало статус дипломатичного представництва.

Сам же Петро Перший дорожив роботою на верфі, тому скоротив до мінімуму свою участь у світських раутах і церемоніях.

У царя не було проблем по навчанню кораблебудування. Але з операціями по найму спеціалістів і покупці зброї та інструментів викликало багато зусиль. Із Голландії Петро відправився в Англію. Він знайомився з лондонськими підприємствами, відвідав Грінвічську обсерваторію, Монетний двір. Цар розширив коло знайомих. Серед людей, з яких він встановив контакти були знаменитості. Насамперед, Ісаак Ньютон. Прямих доказів не має, про зустріч двох великих людей того часу – ученого і державного діяча, але історики рахують таку зустріч правдивою, тому що Ньютон керував Монетним дворам, як4раз в той час коли Петро його відвідав. Знайомство з відомим англійським математиком Ендрю Фергансоном і перемови з ним закінчились згодою математика переїхали в Росію. Професор викладав предмет спочатку в Навігацькій школі, а потім в Морській академії. Цар позував відомому художнику, вченому Рембрандту Готфріду Кнеллеру. Двадцятип’ятирічний цар намальований мужньою людиною, красивими рисами обличчя: великими виразними очима, енергійним ротом і високим чолом.

В першому десятилітті ХVІІІ ст. портрети Петра кнеллеровського типу дістали широке використання в мініатюрах і емалях.

У царя зав’язались знайомства і з представниками царського світу. Його цікавили не тільки питання богослов’я, а й відносини між церквою і світською владою. В його голові, напевно, визрівав план церковної реформи, які він почав після повернення додому. Заключив вигідний договір на продаж тютюну, заборонений в той час в Росії. Заборона була знята. Закурив, сам цар.

Незважаючи на досягнуті домовлен6ості, здійснення кораблебудівних планів давалось дуже важко. При майже повній відсутності грошей у казні, цар вирішив фінансову проблему досить оригінально – організував так зване кумпанство. Він дав доручення кожному з них у двохрічний термін – до квітня 1698 р. – побудувати, укомплектувати і озброїти корабель, який був би придатний для бойових дій. Принцип організації кумпанства дуже простий і раціональний: на воду потрібно опустити один корабель від 10000 селян, які належали світським феодалам. Деякі з них самостійно будували корабель, інші об’єднувались в компанію, таким чином щоб його члени володіли 10000 селянами.

Яка ж загальна сума витрат на створення воронежського флоту? На це питання практично неможливо відповісти. Тому що, немає вартості кожного корабля. Вони мали різну форму, розміри, озброєність.

Воронежське кораблебудування відкрило початок екстраординарним податкам і трудовою повинністю. В наступні роки Петрове правління часто використовувало цю “новизну”. І звідки селяни та городяни брали ресурси на ненаситні потреби казни, важко догадатись.

Виявились і технічні труднощі в організації кораблебудування в такому масштабі. В ті часи не була прийнята загальна теорія такого будівництва. Виникали конфлікти: те, що рахував правильним голландець, те категорично відкидав англієць. І тим не менш, військово-морський флот був створений в короткі терміни і тільки заслугою Петра Першого.

Потрібно згадати одну із найбільш дивних забав Петра Першого – “всепьянейший собор”. В його штат входили п’яниці, шути, дурні, які складали колегію з ієрархії чинів від “патріарха” до “диякона” включно. Петро в цій ієрархії займав чин “протодиякона” і я5 відзначив герой того часу відправляв посаду на цих зібраннях з такою щирістю, нібито було все правдиво.

Резиденцією “собору” був Пресбург (місце біля с. Преображенське), де його члени проводили час в постійній п’янці. Деколи, ця п’яна компанія виповзала із своїх палат і ганялась по вулицях Москви. Петро приймав активну участь в цих вилазках. Історики хотіли пояснити зміст цих дивних забав царя. Одні виправдовували п’янки з бажанням Петра дізнаватись у гостей все, що ні один з них не скаже у тверезому стані про себе і про інших. Петро вміло використовував п’яних людей у бесіді. Дехто бачив спробу Петра вберегти знатних людей від цього негативу, тому що зарахування у “всепьянейший собор” було посміховиськом для оточуючих. Інші бачили у діяльності “соборян” спробу висміяти папу римського і його кардиналів. На жаль ні один з трьох аргументів не звучить впевнено. В сучасній літературі деякі автори шукають в непристойних забавах – глибокий зміст.

В житті Петра були випадки, коли жартівливі затії переростали в справжні ідеї. Наприклад, нептунові і марсові забави з часом перейдуть у створення військово-морського флоту і регулярної армії.

Однак, подібна метаморфоза у “всепьянейшем соборе” не прослідковується. Тут проявились погане виховання, пошук виходу енергії в молоді роки та інерції в зрілому віці.

Згадаю, ще і наявність при дворі карликів і шутів, яким дозволялось говорити все, що прийде в голову, в присутності царя і вельмож, показувати пальцем на крадіїв казни. Відома людина при дворі – велетень Микола Бурже, який став живим експонатом. Цар навіть замовив його портрет.

“Всепьянейший собор” шокував і шокує в ці часи.

Окремий розділ займає початок російської бюрократії у часи Петрового правління. Хоча, Н.Ф. Демидова, стверджує, що бюрократія вже існувала в ХVІІ ст. В наш час, багато пишуть про сучасну бюрократію, і все менше про наявність її в ХVІІ ст. В Росії вона починається з оформлення абсолютизму. Це залежність чиновників від монарха, уніфікація структури і штатів підприємства, розділення праці в апараті управління.

Боярська дума мала принцип породи кандидатів у родинність з царем – батько і брати дружини царя йшли в думні чини. Дуже мале коло представників аристократичних родин мали права до кінця життя в думі.

Думні чини мали значну економічну незалежність від верховної влади. Боярина цар міг призначити воєводою будь-якого повіту, керівником приказу або відправити закордон виконувати будь-яке доручення. Такий боярин не приймав участь в засіданнях Думи, але втрачав свій чин. Випадк5ів, коли боярин втрачали чин і земельні володіння, було небагато. Ні Боярська дума, ні прикази, ні місцеві заклади не були забезпечені нормативними актами, які б визначали їхні права і обов’язки. Правда, накази воєводам складались, але вони не були уніфіцировані. Одним із прикладів, відсутності строгої системи у формуванні центрального апарату являється різновидність принципів компетенції приказів: існували прикази, які діяли на всю державу (Помістний, Посольський, Пушкарський)% прикази для управління окремою територією (приказ Казанського палацу, Сибірський, Смолянський).

В ХVІІ ст. урядові заклади не мали документи, які б визначали права і обов’язки. В реальному житті сучасним зуміли побачити ті розбіжності, але вони не були узаконені. Тільки при абсолютній монархії посадові особи і заклади від високих правлячих інстанцій до самого низу були наділені інструкціями та регламентами.

В ХVІІ ст. і в першій половині В ХVІІІ ст. державні заклади, як і персонал, які їх обслуговували, поділились на два рівня: вищий і нижчий, але виконуюча роль вищого рівня в бюрократичній ієрархії першої четверті В ХVІІІ ст. керуюча бюрократія. Сенату відрізнялась по критеріях комплектування, і по своєму складу від керуючої верхівки ХVІІ ст., яка засідала в Боярській думі.

Зовсім інше, Сенат і сенатори. На призначення сенатора, як і на інші посади, Петро звертав увагу не на родинність, а брались до уваги інші принципи службовою приналежністю. Якщо в ХVІІ ст. нащадок бояра з поступовістю до високого чину. Прийшовши на зміну батькові, то при Петрі право стати сенатором надавалось особам, які володіли особистими успіхами – заслуги пращурів до уваги не брались. В цих людей цінувались розум, службова наснага, освіта та інше. Нові критерії відбору народжували нових людей у вищому прошарку державного механізму.

Це була зовсім інша знать. Вона почала свою родослівну з часів Петра і цілком була вдячна своїй кар’єрі цареві.

Але, сенатора від бояра відрізняла ще одна особливість: боярин – чин, сенатор – посада. Особа, яка по любих причинах, вибувала із складу Сенату, втрачала звання сенатора.

Тому, ми можемо відмітити велику залежність сенатора від верховної влади. Ця залежність правлінської бюрократії від царської влади, прослідковується і в економічній сфері. Якщо в ХVІІ ст. достаток вельмож забе6зпечували кріпосні селяни, то в ХVІІІ ст. сенатори, як й інші чиновники, дістали оклад. Відставка від служби означало втрату грошової винагороди. Просування або пониження по кар’єрній лінії відпливлось в розмірі окладу.

Тільки, при Петрові Першому, всі державні заклади були забезпечені інструкціями та регламентами, а також були встановлені штами. Створюється внутрішня система управління, яку сучасники порівняли до годинникового механізму. Як і в цьому механізмі, всі гвинтики і колінчата, підігнані один до одного, находились у взаємодії, які виконували певне навантаження, так і в державному механізмі встановлюється певна система в закладах, розділяючи функції між ними.

Наслідками від уніфікації і регламентного характеру бюрократичної системи, є розвиток спеціалізації праці чиновників і розмежування обов’язків. Головним показником росту розділення праці є розмежування воєнної та громадянської служби. До цього часу, ці служби поєднувались в одній особі: вважалось, що досвіду боярина вдосталь було, що справлятись з воєнними, дипломатичними і адміністративними справами. Останній приклад – це В.В. Голіцин, досвідчений дипломат, не мав нахилу до воєнної служби, все ж таки був на чолі військ, які мали два правильні Кримські походи.

Регулярна армія, створена Петром, була розрахована на обслуговування її ієрархією воєнної бюрократії – офіцерським корпусом, яке володіло певними навиками.

Всередині державної бюрократії відбувалось розподіл посад. Хоча, треба відмітити, що при Петрі Першому, чисельність бюрократії не на багато збільшилась. Але, сама чисельність посадових осіб не може бути головним критерієм бюрократизму. Зросла кількість приказних людей. Всю цю приказну рать, як правлячі вершки, ХVІІ ст. можна рахувати початковим матеріалом для бюрократії. У ХVІІ ст. було зародження нових рис бюрократії. Особливо, треба відмітити це у багатьох законодавчих актах, насамперед Генеральний регламент, який видав Петро у 1720 році. Він являється апогеєм бюрократичної мудрості.

“Суспільне благо”

Петро Перший у своїй діяльності часто виступав у двох якостях. Коли цар “служив” бомбардиром, капітаном, полковником, корабельним майстром, він представлявся Петром Михайловим. Він вимагав, щоб до нього звертались не як до царя. А до особи, яка мала військово-морський чин: “Господин вице-адмирал”. Як правила особа він святкував сімейні забави співробітників. Був на похоронах осіб, яких цінував при житті. Якщо цар бував корабель, штурмував фортецю, то робив це не для вкладу у справу, а більш для того щоб показати своїм особистим прикладом натхнення для своїх підданих.

Ця його діяльність мала навчально-педагогічний характер.

Внутрішня демократія Петра не була показником справжнього характеру його влади. І навіть, сам Петро не намагався видавати себе за народного царя. Він завжди тримав курс на укріплення позиції верховних вельмож.

В житті Петро залишався завжди абсолютним монархом у всіх випадках: і навіть тоді, коли виконував обов’язки корабельного майстра, і коли був інкогніто в складі великого посольства.

Хоча деколи, він свідомо підкреслював свої дві різні іпостаті.

Петро відрізнявся бережливістю, коли мова йшла про витрату грошей на особисті потреби, і в той час не скупився на витрати для гардеробу своєї дружини.

Записані слова Петра, які він сказав, при одержанні заробітку: “Сии деньги собственные мои; я их заслужил и употреблять могу по произволу; но с государственными доходами поступать подлежит осторожно..”

Отже, Петро Михайлов взяв на себе обов’язки приватної особи, і його поведінка була взірцевою.

Він створив ідею “суспільного благо” у 1702 році в Маніфесті про призив іноземців на російську службу. Цей документ мав програмне значення. Він завжди звертав увагу на працю в ім’я суспільного блага. Під цим, він розумів: розвиток торгівлі, ремесла і мануфактур, дотримання законності, захист кордонів і території всієї держави. Все це, повинно було підняти рівень достатку підданих, і їхнє життя “в беспечалии”.

Час від часу, Петро нагадував вельможам про необхідність добросовісного відношення до служби. На жаль, дисципліна була на низькому рівні. У 1718 році він видає укази, в яких прирівнює порушників закону до зрадників.

Петро любив повчати і наставляти не тільки вельмож, але й простих селян. Звертав увагу на гігієну підданих, санітарний стан столиці. Жителі повинні підтримувати чистоту і порядок вулиць. Увагу звернув і на моральний стан громадян.

Його шокувало наявність жебраків в “Парадізі”. Були видані укази про їх викорінення.

Їх виловлювали, молодих – на казенну роботу, старих – в госпіталь. Подача милостині цим людям каралась штрафом.

Законодавство Петра Першого відрізнялось не тільки регламентним характером, але й публіцистичною направленістю. Він особисто писав укази. Міра покарання і характер залежали від соціального стану порушника.

ВИСНОВКИ

Петро Перший віддав всі свої сили на веління часу, свій талант, темперамент, одержимість, відвагу, терпіння і нетерпіння, яке властиве слов’янській натурі, надання любій справі державного розмаху. Петро влізав буквально у всі сфери життя країни і прискорив розвиток справ, які дістав у спадок. Веління часу він розумів і здійснював в інтересах абсолютської держави.

Якщо б Петро пасивно спостерігав, як народжені до нього процеси продовжували розвиватись своїм шляхом, то його б життям і діяльністю не цікавились художники і поети, прозаїки і композитори, скульптори і сценаристи, публіцисти та історики. Час Петра, як і його особистість не залишало байдужих, йому дані діаметрально протилежні оцінки.

Найбільш критично ставились до нього Михайло Михайлович Щербатов (173-1790) і Микола Михайлович Карамзін (1766-1826). Вони визначили більшість пороків того часу (розпуста, обкрадання казни, патріархальні порядки в сім’ї). Однак, Щербатов заявив, що потрібно було більше, чи два століття, щоб Росія піднялась до того рівня, який став під час його реформи.

У Карамзіна діапазон негативу ширший, чим у Щербатова. Історику не тільки описав порушення духовних традицій Русі. Він звинуватив царя у їх викоріненні, насміювання над ними і примушування до чужих, зробив стіну між дворянством і селянством. Осудив його суворий характер, криваві розправи. І основне, що цар побудував столицю на болоті, місто на “сльозах і трупах”. Однак, він зазначає, що Росії потрібно було б 600 років без Петра, щоб вийти на такий рівень розвитку.

Вислови, викладені Щербатовим і Карамзіним показані для того, що навіть критики Петрового життя єдині в одному - признання його великого вкладу в прогрес, який досягла Росія. Тому, Петра Першого називають ще і Петром Великим.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Богословський М.М. Петро І. Матеріали до біографії Т.І.М. 1940.

2. Забєлін І. Домашній побут російських царів. Т.І.М. 1915.

3. Архів кн. Ф.А. Куракіна кн. І.

4. Яковлєва П.Т. Перший російсько-китайський договір 1689 р. М.1958.

5. Листи російських державовладців й інших осіб царської сім’ї (переписка цариці Євдокії Федорівни) ч.2.

6. Листи і документи імп. Петра Великого (далі ПБ) Т.І. Сп.б., 1887.

7. Воєнний збірник 1860 № 11.

8. Вебер Ф.Х. Вказ. творів. ст. б. 1370.

9. Мілюков П.Н. Державне господарство Росії в першій чверті ХVІІ ст. і реформа Петра Великого СПб.1905.

10. Фор стен Г.В. Датські дипломати ПБ Т0І.С. 333.

11. Журнал або Поденная записка ч.1, ч.2.

12. Листи російських царів ч.2.

13. Прокопович Ф. Про смерть Петра Великого.

14. Семенов Ю. Версії. М. 1989.

15. Берггольц. Ф.В. Щоденник ч.4.

16. Н.І. Павленко Петро Великий Москва “Мисль” 1990.
загрузка...
загрузка...