МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РОБІТНИЧІ ПРАВЛІННЯ — органи управління та розпорядження адміністративно-господарським життям на більшості націоналізованих підприємств за умов більшовицької диктатури в роки Громадянської війни. Виникли наприкінці 1917 — на початку 1918. Масовим явищем стали після вигнання з України денікінців. Діяли на основі положень, затверджуваних урядом або Радами народного господарства та професійними спілками УСРР. Зміст робітничого правління полягав у тому, що участь в управлінні підприємствами брали робітники, техніки, спеціалісти, представники відповідних спілок. Історія робітничого правління в Україні ділиться на два етапи: перший — зима і весна 1920, коли в управлінні підприємствами переважала колегіальність за більшістю робітників; другий — літо і осінь 1920, коли на основній частині промислових підприємств утвердилося єдиноначальництво. Однак на деяких підприємствах кам'яновугільної, цукрової, текстильної та шкіряної промисловості ще певний час зберігалася колегіальна форма управління.

О.Реєнт