Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України: Словник-довідник для студентів вищих навчальних закладів

ДИПЛОМАТІЯ ФЕОДАЛЬНОЇ РУСІ - здійснення за допомогою сукупності невійськових практичних дій (візитів, переговорів, заключення договорів і ін.), по-перше, внутрішньої, імперської функції по відношенню до неслов'янських народів і, по-друге, зовнішньої - для іноземних держав.

Дипломатія Давньої Русі почалася з ліквідації конфедерації 14 східнослов'янських земель і зосередження влади в руках великих князів, з закріплення державного кордону, який в той час не був однорідним (фактично державним був тільки на невеликому протязі, відокремлюючи Русь від інших самостійних держав), з збереження внутрішньої структури підвладних земель, торгівлі, розповсюдження християнства і елементів феодальної культури.

Зовнішня дипломатія охоплювала два кола питань - зв'язки з близькими сусідами (Польщею, Угорщиною, Чехією, країнами Поволжя Болгарією і Хазарією, Кавказом - Дагестаном, Аланією (нині Осетія), Візантією, скандинавськими країнами) і з більш віддаленими (Германією, Францією, Англією, Італією, Папською областю та Олександрією і Багдадом, котрі відвідували руські купці. У процесі формування цих зв'язків практикувались і військова сила, і переговори з укладанням договорів, як численні (наприклад, посольство княгині Ольги у Візантію в 957 р. для переговорів з урядом Константина Багрянородного, яке нараховувало більше ста осіб), так і проведені нашвидкуруч (як переговори князя Святослава з імператором Іоанном Цимісхієм, що велись експромтом у човні на Дунаї під час війни з Візантією у 971 р.). При складенні договорів з Візантією 907 р., 911 р. і 944 р. спирались на норми руського і візантійського права (найбільш ранні норми міжнародного права середньовіччя). Збереглись 3 договори з греками князів Олега (911 р.), Ігоря (944 р.) і Святослава (971 р.). Текст договору складався на грецькій мові з перекладом на давньоруську (грецькі тексти не збереглись) і скріплювались клятвою. Русичі-язичники клялись своїми богами і зброєю, християни-греки цілували хрест. Договори визначали військові зобов'язання сторін, порядок вирішення взаємних образ, регулювалась торгівля, умови допуску в Константинополь руських послів і гостей (купців). Вони свідчили про велике міжнародне значення і могутність Київської Русі.

Дипломатія феодальної Русі періоду роздрібнення (ХІІ-ХІІІ ст.) - це політика імперської дипломатії та міжкнязівських відношень всередині Русі і складна політика зовнішньополітичних союзів, де треба відзначити великі зрушення, які стались у зовнішній торгівлі (наприклад з країнами Європи). У самій Київській Русі основними центрами земель і князювань, що відтиснули на другий план Київ, становляться Володимир, Чернігів, Галич і Смоленськ. Відносини ж між князями будувались на засадах феодальних договорів, які установлювались на з'їздах, у яких приймало участь і духовенство.

Ускладнилась імперська дипломатія. Політикою в різних регіонах відали Новгород, Псков і Полоцьк на Півночі, в інших - Галич і Володимир. Особливо складними були відносини з половецькими ордами Причорномор'я, від руйнівних наскоків яких страждала південно-східна Русь. Використовуючи зв'язки з державами Кавказу (Грузією) і містами Криму (Судак), Русь зуміла зберегти свої позиції на торговельних шляхах по Волзі, Дону, Дніпру, Дністру, Пруту, Серету і Нижньому Дунаю.

Щодо зовнішньої дипломатії, то вона характеризувалась поступовим формуванням двох коаліцій, які протистояли одна одній. Одна (володимирсько-галицька) прагнула до союзу з Візантією і Малою Польщею, інша (волинсько-чернігівсько-смоленська) - до дружби з Румунією і Мазовією (зараз історична область Польщі). Практикувались зустрічі князів для упорядкування кордонів, надання притулків супротивникам ворогуючих держав, інші дипломатичні засоби.