МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ. Національна політика більшовиків в Україні

Згортання українізації

Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу вверх. Відповідно, середина — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Українізація сприяла поверненню в Україну значної кількості діячів культури, які з різних причин опинилися за кордоном. Все це привело до зростання впливу національної ідеї, що лякало Москву.

Ще одним головним болем для неї стало т. зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника Миколи Хвильового, який своїм гаслом «Геть від Москви» закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення ЇЇ від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти Олександра Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста Михайла Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР заснована на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.

До певного часу московське керівництво, зайняте внутріпартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й.Сталіна, формування адміністративно-командної системи ситуація значно погіршувалася. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції 1924 р. розподіл компетенции Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим.

Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для «соціалістичного ладу» було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Це стало сигналом до повсюдного наступу на українізацію. Апарат комісаріату освіти, головного провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні, і на 90 % — на районному. Звільнено з роботи 6лизько 4000 українських вчителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовної продукції, закривалися українські театри тощо.

Деукраїнізація вела до посилення російських впливів, зокрема в науково-дослідних закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з 31 до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %.

Але найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В.Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кін. 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції. Незабаром українізацію було потоплено в крові, задушено в муках штучного голодомору.