«Братство тарасівців» — таємне націоналістичне товариство. Влітку 1891 р. студенти М. Базькевич, М. Байздренко, В. Боровик та І. Липа поклялися на могилі Т. Шевченка в Каневі віддати усе своє життя справі національного визволення. Створена ними організація крім культурницької програми висувала гасло завоювання українським народом державних прав.

Ретельно дотримуючись конспірації, «Братство тарасівців» не потрапило в поле зору жандармів, тому ми мало знаємо про засади його діяльності, зв'язки, персональний склад. Як випливає із спогадів, що вийшли через багато років, членами «Братства тарасівців» були студент медичного факультету Київського університету О. Черняхівський, поет-модерніст М. Вороний, студент-мовознавець Б. Грінченко, брати Микола і Юрій Міхновські (перший з них — публіцист і громадсько-політичний діяч, другий — священик) та ін.

Програмні документи перших українських самостійників віддзеркалились у рефераті, прочитаному під час Шевченківських роковин 1899 р. Тоді тарасівці зібралися, либонь, у Харкові. Того ж таки року реферат опублікувала львівська газета «Правда» під назвою «Визнання віри молодих українців».

Вбачаючи, як і Т. Шевченко, шлях до незалежності в борні проти самодержавства, тарасівці, однак, зазначали: «Народ під проводом поступових своїх дітей знову стає до боротьби, змінивши тільки способи її: не вогнем і мечем здобуває він тепер собі волю, а духом та розумом».

Великого значення надавали вони й розвиткові живого рідного слова: «Дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Україні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, в літературі й навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні».

Знаменними були слова опублікованого львівською газетою маніфесту: «Для нас, свідомих українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська однаково нам рідні, й жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу, і аби була в нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї, дух розірвати на два шматки не можна, як нічим не можна спинити Дніпрової течії».