Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВИГОВСЬКИЙ І ЮРАСЬ ХМЕЛЬНИЧЕНКО

Конотопська перемога

Переговори з Польщею, крім загального значіння, мали і спеціяльну мету — запевнити Україні безпеченство на західній границі в часі війни з Московщиною. Кампанія почалася, в половині серпня 1658 р. Виговський, крім козацьких і наємних сил мав значну підмогу татар під проводом Карач-бея і невеликий помічний відділ поляків. Військо поділено на дві части.

Один корпус, зложений з 5 полків, коло 20.000 війська, під проводом Данила Виговського, пішов на Київ, щоби виперти звідтам московську залогу; з облягаючими військами мав співділати з самого міста київський полковник Павло Яненко Хмельницький зі своїм полком. Але воєвода Шереметєв в час дізнався про напад, вийшов проти козаків і розгромив їх під Києвом 2 і 3 вересня 1658 р.

Сам Виговський з головними козацькими силами і татарами перейшов на Лівобережжя і йшов у напрямі на московську границю, де зібралося царське військо, під проводом князя Ромодановського. Москалі налякалися приготовлення Виговського і пробували переговорів. Царська влада порішила зробити українцям як найбільші уступки: забрати з українських городів московські залоги, признати Україну на умовах гадяцького трактату, затвердити Виговського на гетьманстві, віддати йому уряд київського воєводи, а старшині запевнити маєтности і всякі свободи.

Але рівночасно вислано на Україну нове військо під князем Трубецьким. Трубецький зібрав до себе всі сили і приступив під Конотоп. Українська залога під рукою ніжинського полковника Григорія Гуляницького не піддалася і незвичайно хоробро боронилася через 70 днів, від 29 квітня до 7 липня 1659 р. Виговський з своїми військами прийшов на відсіч, ударив на облягаючих, перебив їх і відігнав від міста, а сам почав вертатися назад. Московські воєводи не доцінювали українських сил і пустилися в погоню. Під Конотопом, над річкою Соснівкою прийшло 8 липня 1659 р. до великої битви, що покінчилася повною поражкою москалів. Кілька тисяч московського трупу вкрило конотопські поля, кілька тисяч пішло в неволю, між ними два воєводи, князі Пожарський і Львов. Москалі втратили артилєрію і прапори.

«Квіт московської кінноти», пише московський історик Соловйов, «що довершив щасливих походів 1654-1655 рр., погиб в один день... Ніколи опісля московський цар не був уже в можности вивести в поле такого сильного війська. У жалібному вбранні вийшов Олексій Михайлович до народу; тривога впала на Москву. Удар був тим тяжчий, що несподіваний; прийшов він по таких блискучих успіхах! Ще недавно Долгорукий привів до Москви полоненого литовського гетьмана, недавно гомоніли радісні розмови про перемоги Хованського; а тепер Трубецький, на котрого була надія більш усіх, «мужъ благоговЪйный и изящный, вь воинствЪ счастливый и недругамъ страшный», погубив таке велике військо! По добутті столичних міст, по добутті литовської столиці, царський город задрожав за свою власну шкуру: в серпні, на приказ царя, люди всіх чинів спішили на земляні роботи, для укріплення Москви. Сам цар з боярами часто був присутний при роботах; сусідні мешканці з родинами, майном наповняли Москву, ішли чутки, що цар виїзджає за Волгу, за Ярославль». Татари, союзники Виговського, з насміхом говорили московським послам: «Ваш цар хоче запанувати над запорожськими козаками; польський король також хотів панувати над ними, але й своє королівство потім віддав: те саме буде і з московським царством, буде знищене з причини козаків».