ПРАВОБІЧНА УКРАЇНА

Унія

Польський уряд, навчений досвідом підчас Хмельниччини, подбав про те, щоби Західня Україна не піддержувала звязків з рештою матірнього пня й православним закордоном. Для цього в 1676 р. варшавський сойм, під загрозою кари смерти й конфіскати маєтку, заборонив православним виїздити з краю, а в першу чергу зноситися з православним патріярхатом. Всі церковні справи віддано в беззастережне розпорядження місцевих владик, що схилялися до унії, або приняли її — явно чи потайки.

Правою рукою польської влади в справах західньо-української церкви був львівський владика Осип Шумлянський (1667— 1708). З роду уніят, замолоду «товариш панцирної роти» й близький чоловік Яна Собіського, для того, щоби дістатися на львівське владицтво приняв православє. Зробив це, очевидно, нещиро, бо вже в 1677 р. написав до папи лист про свою готовість вернути на унію, а тимчасом робив заходи, щоби до неї приєднати решту владик і духовенства. Однодумців найшов він у кандидаті на перемиське владицтво — Інокентію Винницькому, та унівському архимандриті Варлаамі Шептицькому. Для обміркування справ унії скликав польський король у 1680 р. церковний собор у Львові, але Шумлянський, знаючи, що з унії, на соборі, нічого не вийде, не приняв у ньому участи. Зате він працював для унії потайки. Пропонуючи на владицтва людей прихильних унії, виєднуючи користи й привілеї уніятському духовенству, він рівночасно затирав всякі формальні ріжниці поміж унією й православєм. Для себе придбав Шумлянський прибутки з маєтностей і манастирів київської митрополії, спорожненої по Йосифі Нелюбовичу Тукальському (1663-1675), що за свою українську, державницьку політику, опинився в тюрмі. Повівши таку підготовчу політику, Шумлянський зважився нарешті в 1700 р. явно приступити до унії. Грунт під унію був справді підготований і протести проти неї належали до виїмків. Запротестувало м. і. львівське Успенське брацтво, але Шумлянський, напавши з жовнірами польського коронного гетьмана на Успенську церкву, вирубав церковні двері й відслужив Богослуження після уніятського обряду. Брацтво всеж таки не піддалося й протривало в православію до 1708 р. Одиноким заборолом православя в Галичині залишився тільки Великий Скит у Маняві. Оснований в 1611 р. приятелем Івана Вишенського — Йовом Княгиницьким, він видержав на раз занятому становищі аж до свого скасування, уже за Австрії в 1785 р.

В перемиській єпархії принято унію в 1691 р. за Інокентія Винницького, якого наслідник міг уже в 1761 р. похвалитися, що в його єпархії нема вже ні одного православного. Волинська (луцька) єпархія і перейшла на унію в 1711 р. З того часу унія стала пануючим обрядом на цілій Західній Україні, а в половині XVIII ст. пробувала навіть поширитися на приналежній до Польщі Київщині. Мало не два століття боротьби з нею, як з авангардом польщини, виснажили західньо-українське громадянство до решти. Колиж вона все таки, «правим і лівим» перемогла і вдомашнилася, стала черговою ознакою «віри й нації руської», як колись було нею православє.