загрузка...

Історичні постаті
Книги по Історії
Реферати
Опорні конспекти
Розробки уроків
Статті
5-12 клас
100 великих
Історія в Школі
Інші предмети

Яндекс цитирования

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ З ДАВНИНИ ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ІМПЕРІЙ (КІНЕЦЬ ХVІІІ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Українські землі з кінця XVIII до початку XX ст. входили до складу різних держав - Російської та Австро-Угорської імперій, а отже знаходилися під впливом різних локальних цивілізацій. Економічні, політичні, соціокультурні процеси в кожному з регіонів у більшій мірі визначалися особливостями тієї держави, до якої вони входили, ніж етнічною єдністю українських земель.
Необхідно зупинитися на особливостях російського історичного процесу в цілому, без визначення яких не можна зрозуміти розвитку українських земель, що входили до складу Російської імперії. За оцінками багатьох сучасних дослідників розвиток Російської держави не відповідає звичним для Європи схемам феодального та буржуазного розвитку Росія являла собою приклад відносно швидкої модернізації та трансформації традиційного суспільства.
У першій половині ХІХ ст.. в українських губерніях Російської імперії помітно розвинулася промисловість, сільське господарство, торгівля. Якщо у першій чверті ХІХ ст. чисельність підприємств в Україні зросла на кілька сотень, то за 1825-1858 рр. кількість промислових підприємств збільшилась з 649 до 2473. Промисловість України з виробництва цукру та видобутку вугілля до середини 1950-х років почала набувати загальноросійського значення. Зрушення в промисловості сприяли розвитку сільського господарства, пожвавленню товарно-грошових відносин. Економічне зростання зумовлювалося політичною стабілізацією, припиненням набігів татар і майже регулярних війн чи повстань, втягуванням України у всеросійський ринок і визріванням у надрах старої натуральної системи господарства нових буржуазних відносин. Розвитку господарства сприяло приєднання і освоєння земель Північного Причорномор’я. Зокрема на місце запорозького паланкового центру Новий Кодак і селища Половиці був заснований Катеринослав.
До середини ХІХ ст. існуючі виробничі відносини в російській Україні прийшли в невідповідність з розвитком економіки як у промисловості, так і в сільському господарстві. Масове зубожіння населення, загострення класових протиріч обумовили соціальні конфлікти – від стихійних бунтів до організованих виступів. Наявність кріпацтва стримувала розвиток як сільського господарства, так і промисловості. Тому царизм змушений був вдатися до реформаторської діяльності. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписує Маніфест про скасування кріпацтва і «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Зауважимо, що в Австрійській імперії кріпацтво було ліквідоване ще в 1848 р.
В результаті проведення реформи 1861 р. з скасування кріпацтва:
- селяни отримували особисту свободу і цивільні права, можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати операції від свого імені, а не від імені поміщика, як це було раніше;
- селяни звільнялися із землею (за викуп).
- поміщики залишалися власниками більшості землі в державі;
- в особисте користування селянин отримував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими спорудами, а польовий наділ він зобов’язаний був викупити у поміщика;
- протягом 20 років селянин уважався «тимчасово зобов’язаним» і повинен був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк, як і до 1861 р.;
- зберігалася община як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком, оскільки з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому;
- для розв’язання суперечок було створено інститут посередників, які призначалися виключно з дворян і тому не могли бути «неупередженими примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків.
Через явну недосконалість реформи, виникли чутки, що справжню волю поміщики приховали. Почалися селянські виступи.
У комплексі реформ Олександра ІІ після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, судовій та військовій.
Земська реформа (1864 р.) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління – земств. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, шляхи сполучення тощо. Через кілька років за аналогією була проведена міська реформа.
Судова реформа (1864 р.) базувалася на запровадженні позастановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи. Було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві.
Військова реформа ( 1874 р.) замінила рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6–7 років, заборонила тілесні покарання тощо.
Незважаючи на обмеженість, реформи мали буржуазний характер і сприяли подальшому розвитку капіталістичного виробництва. У 1860–1880-х рр. завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від ручної праці – до застосування парових двигунів та машин.
Через скасування кріпацтва і розвиток капіталізму в Україні почалися зміни в соціально-класовій структурі населення – розшарування селянства, зросла чисельність буржуазії та пролетаріату, могутність дворянства поступово падала, але воно залишалося привілейованим станом.
Розвиток сільського господарства після скасування кріпацтва відбувався «прусським шляхом», який передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм при збереженні напівфеодальної експлуатації селянства. Діяла відробіткова система, яка вела до розорення основної маси селянства, але з часом поширювалася грошова оренда.
Перетворення землі на товар стимулювало продаж поміщицької землі, внаслідок чого відбулися зміни в розподілі земельної власності – витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Капіталізм стимулював в сфері сільськогосподарського виробництва застосування техніки, використання вільнонайманої праці, зростання посівних площ, удосконалення знарядь праці тощо.
Слід виділити такі особливості розвитку капіталізму в промисловості:
1. Чисельне зростання всіх трьох стадій розвитку капіталістичного укладу промисловості: дрібнотоварного виробництва, капіталістичної мануфактури, капіталістичних фабрик. У найважливіших галузях промисловості (цукровій, вугільній, металургійній та ін.) були створені великі підприємства, які діяли на машинній техніці і паровій силі, а також на новому більш економічно вигідному паливі – вугіллі. Про темпи зростання таких промислових підприємств свідчать такі порівняльні дані: якщо в 1865 р. в Україні було 5224 підприємства, які виробляли продукції на 47 млн. рублів, то через 30 років, в 1895 р. стало 30310 підприємств, що випускали продукції на 261 млн. рублів.
2. Крім традиційних галузей промисловості з переробки сільгосппродукції, в Україні стала формуватись найбільша вугільно-металургійна база Росії. На кінець ХІХ ст. в Україні працювало 17 великих металургійних заводів, які давали 51,8 % загальноросійської виплавки чавуну. Металургійна промисловість інтенсивно розвивалась в Катеринославській і Херсонській губерніях.
3. Бурхливий розвиток капіталізму вів до концентрації виробництва: у 1890 р. половина робітників України концентрувалась на великих підприємствах, що мали 500 і більше робітників.
4. Іноземний капітал в 1860-70-ті роки спрямовувався в основному на будівництво залізниць. З 1880-х років іноземний капітал вливається у важку промисловість. Основний потік іноземного капіталу йшов в основному з чотирьох країн: з Англії і Франції – в кам’яновугільну і металургійну промисловість, з Бельгії і Німеччини – в машинобудівну і металообробну.
Курс реформ був перерваний убивством терористами-народовольцями царя-реформатора Олександра ІІ (1 березня 1881 р.). Його син і наступник Олександр ІІІ ініціював курс т.зв. контрреформ.
Реформи 1860–1870-х рр. були непослідовними та незавершеними. Залишки феодалізму гальмували подальший розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві. Невирішеність аграрного питання поглиблювала конфронтацію в суспільстві, посилювала соціальну напругу та політичну нестабільність. На початку ХХ ст. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала не лише свою нездатність ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тому в Російській імперії з 1906 р. проводилася аграрна реформа, ініціатором якої став П.А. Столипін.
Заходи Столипіна.
1. Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам дозволялося виходити з общини і закріпляти землі в приватну власність. Тим самим руйнувалося громадське землеволодіння.
2. Створення на селі хутірського і відрубного господарства.
3. Проведення переселенської політики.
Здійснення реформи було покладено на губернські і волосні землевпроваджувальні комісії. Столипін хотів створити міцну мережу багатих господарств, які б служили опорою самодержавства на селі. В Україні до початку 1916 р. 13 % від загальної чисельності господарств стали хутірськими і відрубними, в Південній Україні з общини вийшло 34,2 % господарів, в Правобережній Україні – 50,7 %. Для надання допомоги селянам було створено селянський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав селянам. У ході проведення переселенської політики Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру і Далекого Сходу. Правда, 70 % з тих, що виїхали, вимушені були повернутися в рідні місця.
Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі. Найбільший успіх вона мала в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Однак остаточно зруйнувати общину не вдалося, не змогла реформа ліквідувати і поміщицьке землеволодіння. Аграрна реформа не реалізувала повністю свого потенціалу і не досягла поставленої мети. Довести до кінця свої наміри Столипіну не судилося: в жовтні 1911 р. у київській опері терорист Багров застрелив реформатора впритул.
Таким чином, у ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. на українських землях відбувався помітний розвиток господарства, зумовлений політичною стабілізацією, освоєнням земель Причорномор’я тощо. Ліквідація кріпацтва сприяла бурхливому розвитку капіталізму.
загрузка...
загрузка...