УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 pp.)

Українське питання напередодні та в початковий період війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України

На зламі 30—40-х pp. західноукраїнські землі, які після Першої світової війни загарбали Польща, Румунія і Чехословаччина, стали предметом політичної гри між європейськими державами — Німеччиною, СРСР, Великобританією, Францією, Італією. СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина намагалися втримати вже підвладні та приєднати нові українські землі. Англія, Франція і СІЛА втручанням у розв'язання українського питання або дипломатичним нейтралітетом мали задовольнити свої геополітичні інтереси. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ на той час об'єднати свої землі в єдиній державі не міг. Усе залежало від балансу інтересів, насамперед Німеччини та СРСР.

Слід підкреслити, що фашистська Німеччина, прагнучи перерозподілу Європи на свою користь, особливо великий апетит мала на Україну. "Хто володіє Україною, той володітиме і Європою", — заявляв Гітлер. Значно розширила можливості ревізувати поверсальську систему для Німеччини досягнута разом з Італією, Францією та Великобританією Мюнхенська угода (ЗО вересня 1938 p.). З мовчазної згоди західних держав Гітлер розпочав розчленування Чехословаччини. У березні 1939 р. Закарпаття одержало самоврядування, і було проголошено автономною українською державою - Карпатською Україною. її президентом став Августин Волошин, згодом закатований у Москві. Було прийнято і Конституцію. Усе це видавалося за німецьку ідею.

Трагічна історія Карпатської України показала всім, що Гітлер ніколи не розглядав українське питання в інтересах українського народу. За принципову згоду хортистської Угорщини увійти до антикомінтернівського блоку Гітлер віддав пі частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове. Згодом Берлін погодився на включення всього Закарпаття до Угорщини. Із благословення Гітлера в край увійшли угорські війська. Через кілька годин уряд і новообраний президент Карпатської України змушені були залишити територію Закарпаття. Більш як 100 тис. закарпатців окупанти загнали до концтаборів. Стало незаперечним, що зацікавленість українським питанням продиктована бажанням Німеччини використати його з власною метою, придушуючи будь-яке прагнення до української державності, до возз'єднання в одній державі всіх етнічних земель.

У серпні 1939 р. вже всі західноукраїнські землі опинилися в епіцентрі зовнішньої політики Москви і Берліна. Розпочавши підготовку до нападу на Польщу і прагнучи за будь-яку ціну запобігти зближенню СРСР із західними державами, фашистська Німеччина запропонувала СРСР укласти пакт про ненапад. І Сталін на це охоче погодився. 22 серпня 1939 p., виступаючи перед своїми офіцерами, Гітлер заявив: "Я йду на союз із Сталіним. Через кілька днів я зустрінуся з ним на кордоні і потисну йому руку і разом з ним почнемо новий розподіл світу". Чи була така зустріч? Про це стало відомо лише через 51 рік. У листопаді 1990 року в пресі промайнуло повідомлення, що знайдено листа директора ФБР США Едгара Гувера, який підтверджує, що 17 жовтня 1939 р. Сталін і Гітлер таємно зустрічались у Львові, де підписали нову воєнну угоду замість пакту про ненапад, який за їхнім твердженням, уже вичерпав себе. Саме це і дало впевненість Сталіну в тому, що він і його країна уникнуть війни.

Проте це був не єдиний зговір двох диктаторів. Ще більш ганебна капітуляція Сталіна і його оточення відбулася вже після нападу фашистської Німеччини на СРСР, коли Сталін викликав до себе повіреного Болгарії і запропонував через нього Гітлеру укласти договір, за яким "великий полководець усіх часів і народів" запропонував віддати Німеччині всю Прибалтику, Білорусію та Україну*.

А тим часом, 23 серпня 1939 р. світ сколихнула звістка, передана вночі по радіо, про укладення радянсько-німецького договору про ненапад терміном на 10 років. Договір увійшов в історію як пакт Молотова — Ріббентропа. Укладення подібного пакту можна тлумачити як законну спробу відвернути війну. Однак і при укладенні договору, і під час його ратифікації приховувався той факт, що одночасно з договором було підписано таємний протокол, за яким розмежовувалися "сфери інтересів" сторін від Балтійського до Чорного моря, від Фінляндії до Бессарабії. Зміст цього протоколу (можливість введення радянських військ у прибалтійські країни, Польщу і Бессарабію, а в перспективі й у Фінляндію) виявляв імперські амбіції радянського керівництва. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і були основною метою Сталіна та його оточення. Таку ж мету ставив для себе і Гітлер. Тому договір про ненапад, і особливо його таємний протокол, значною мірою зумовлені спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів обох держав. Сталін і Гітлер багато в чому були схожими: соціальним походженням, самоосвітою, ненавистю до демократії, зневагою до народних мас.

Прийняті ними в обхід внутрішніх законів і з порушенням договірних обов'язків перед третіми країнами договір і таємний протокол протиправні й аморальні. Переговори з Німеччиною за таємними протоколами Сталін і Молотов вели таємно від радянського народу, ЦК ВКП(б) і всієї партії, Верховної Ради й уряду СРСР. Ці протоколи було вилучено з процесу ратифікації. Рішення про підписання їх за суттю й за формою — акт особистої влади і ніяк не відбиває волі радянського народу, який не несе відповідальності за цю ганебну змову.

Безпосередній результат пакту Молотова — Ріббентропа — початок 1 вересня 1939 р. агресії Німеччини проти Польщі. Так, як і заявляли радянські історики, вибухла Друга світова війна. Хоча вранці 1 вересня не лише уряд Польщі, не лише уряди західних країн не знали, що розпочалася нова світова війна, про це не знав і сам Гітлер. Він розпочав війну проти Польщі в надії на те, що це буде локальна акція, така, як захоплення Чехословаччини. "Перше вересня, — стверджує англійський історик Уільям Ширер у книзі "Крах нацистской империи", — стало початком німецько-польської війни, а ніяк не початком Другої світової". За його свідченням, фактичним початком Другої світової війни можна вважати З вересня, коли уряди Великобританії і Франції, пов'язані з Польщею зобов'язаннями про надання негайної допомоги, оголосили війну Німеччині. У цей самий день у збройний конфлікт було втягнуто заокеанську державу — США (американський уряд почав переговори з Великобританією про поставки їй військової техніки).

При цьому зазначимо, що, як це не дивно, більшість генералів та багато тисяч солдатів Німеччини, які пам'ятали Першу світову, були проти початку війни з Польщею. Німецькі генерали вважали, що країна ще не готова до війни. І це справді так. Вермахт, готуючись до наступу на Польщу, мав усього шестиденний запас снарядів, восьмиденний запас патронів і чотириденний запас бомб.

Напад Німеччини на Польщу з великою радістю і захопленням сприйняв Сталін. 19 серпня 1939 р. він повідомив Гітлеру, що в разі нападу Німеччини на Польщу СРСР не лише залишиться нейтральним, а й допомагатиме Німеччині. І справді, Радянський Союз став фактичним учасником цієї війни. 1 вересня 1939 p., як засвідчують німецькі документи, з метою допомоги німецьким пілотам здійснювати більш небезпечні нічні рейди, Сталін погодився подавати постійно позивні радіостанції Мінська в програмах її передач. Так, у Мінську працював маяк, який наводив на цілі німецькі літаки.

Водночас, напавши на Польщу, німецькі війська швидко наближалися до західноукраїнських земель, які за таємним протоколом мали підпасти під радянський контроль. У цих умовах згідно з договором і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і окупували Західну Волинь та Східну Галичину, тобто майже всі західноукраїнські землі. Для досягнення цієї мети були задіяні війська Українського фронту, командувачем якого призначили маршала Семена Тимошенка. Проти здеморалізованої і напіврозгромленої польської армії, яка вела тяжкі бої з німецькими військами, кинули 67 стрілецьких і кавалерійських дивізій, 18 танкових бригад, 11 артилерійських полків. На Українському та Білоруському фронтах були задіяні більш ніж 600 тис. солдатів, близько 4 тис. танків, більш як 5,5 тис. гармат і 2 тис. літаків.

Деякі сучасні українські історики вважають — і не без підстав — що радянсько-польський конфлікт 1939 р. слід називати не "визвольним походом Червоної Армії", як вважала радянська історіографія, а справжньою війною. Справді, це була війна, бо були бої, вбиті та військовополонені. За свідченням Молотова, втрати Червоної Армії в тому конфлікті налічували 737 убитих і 1872 поранених. За радянськими повідомленнями, в полон потрапило 230 тис. польських військових. Рядових та унтер-офіцерів, українців чи білорусів за національністю, здебільшого було звільнено, а ось тисячі польських офіцерів відправили в концтабори і в 1940 р. розстріляли**.

Після 12-денних боїв з польськими частинами війська Червоної армії вийшли на Західний Буг і Сян, де й зупинилися. А 22 вересня на честь успішного завершення польської кампанії та зміцнення радянсько-німецької дружби в Бресті, Пінську, Перемишлі та деяких інших містах відбулися спільні паради обох військ.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, було доповнено новим договором про дружбу і кордони. За цією домовленістю кордони між Німеччиною і СРСР пройшли вздовж річок Сян і Західний Буг. Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР. Частина етнічних українських земель (Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя) площею 16 тис. км2, на якій проживало близько 550 тис. українців, опинилася під німецькою окупацією.

Долю земель і населення Північної Буковини та Бессарабії було вирішено в кінці червня 1940 р. На вимогу радянського керівництва за порадою Берліна Румунія 28 червня 1940 р. змушена була передати ці території СРСР. У цей самий день Червона армія перейшла кордон через р. Дністер і зайняла Північну Буковину та Бессарабію. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення до складу УРСР цього краю. Ще раніше постанову Народних Зборів Західної України про возз'єднання Західної України з УРСР ухвалили відповідно Верховні Ради СРСР 1 листопада і УРСР 14 листопада 1939 р. Унаслідок цього населення України напередодні війни з Німеччиною збільшилося на 8,8 млн. осіб і становило майже 41,7 млн. жителів, а її територія розширилася до 565 тис. км2.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут було проведено широкомасштабну "радянизацію". Здійснювалося механічне перенесення комплексу "казармового" соціалізму, що робилося без урахування реальних потреб і можливостей. Поряд з націоналізацією промислових підприємств, банків, транспорту та експропріацією маєтків польських землевласників, перерозподілом землі між українськими селянами, українізацією, поліпшенням медичного обслуговування та ін., проводилися руйнація політичної та культурної інфраструктури, насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих буржуазних спеціалістів, масові депортації населення тощо. З осені 1939 р. до осені 1940 р. було репресовано, головним чином депортовано без суду й слідства, близько 10 % населення західних областей. Почали обманом забирати молодь буцімто для продовження навчання в Києві, Харкові, Донецьку, а насправді вивозили юнаків та дівчат до Сибіру. Усього репресували і вислали без суду й слідства 312 тис. сімей, або майже 1,2 млн. осіб. Широкомасштабні репресії проти населення, наростаючи, тривали аж до нападу Німеччини на СРСР.

Рятуючись від сталінських переслідувань, чимало жителів Західної України намагалися втекти до генерал-губернаторства, створеного німцями в 1939 р. на колишніх польських землях. Усього з вересня 1939 р. до червня 1941 р. до німецької окупаційної зони перебралося більш як 20 тис. українських політичних біженців.

Унаслідок таких дій радянської влади ставлення до сталінського режиму круто змінилося. Поступово зростав рух Опору, активізувалася підпільна мережа ОУН. Вона не лише витримала репресії режиму, а й навіть здобула нових прихильників. Чимдалі все більше людей почали відвертатися від "Совітів".

Підсумовуючи сказане, слід відмітити, що, попри всю суперечливість та неоднозначність політики тоталітарного режиму в західноукраїнських землях, об'єднання в межах однієї країни вперше за багато років більшості українських етнічних територій стало визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.

* Див.: Наджаров Д. Искренне Ваш Дж. Едгар Гувер... Из досье ФБР // Комсомольская правда. — 1990. — 11 ноября.

** Див.: Призма часу //Голос України. — 1999. — 11 вересня. — Вип. 29. 250



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.