УКРАЇНА НА ЕТАПІ РОЗБУДОВИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Україна у світовому політичному процесі

Новий етап для участі України в розвитку світової цивілізації розпочався із 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У цьому історичному документі зазначалося, що Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій..." Після прийняття Акта про незалежність України 24 серпня 1991 р. перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які потребували нових підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази.

Велике значення для нової української держави мало визнання її незалежності з боку світового співтовариства. Уже на другий день після всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. нову державу визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4-го — Латвія й Литва, 5-го — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія, а 25 грудня — США. Загалом за грудень 1991 р. Україну визнали 68 країн. Упродовж 1992 р. незалежність України визнали ще 64 держави. Однак уже в перші роки незалежності в стосунках з головним північним сусідом — Росією — виникло чимало розбіжностей в геополітичних інтересах. Росія розглядала всю територію колишнього СРСР як сферу своїх інтересів, а СНД як зародок нового державного утворення під своєю егідою. Тому Москва намагалася повернути втрачені лідерські позиції СРСР в європейському регіоні. На противагу цьому Україна, як незалежна держава, заявляла, що свої відносини з іншими країнами будує на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Так, поважаючи волю населення Криму, Верховна Рада в лютому 1992 р. ухвалила закон про відновлення автономної республіки. Натомість у 1993 р. Державна Дума Росії висунула територіальні претензії до України стосовно Криму і Севастополя. Каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став Чорноморський флот, на який претендували обидві держави. У 1994 р. лише близько 20 % кораблів флоту залишилося Україні, а 80 % перейшло під російську юрисдикцію. Позиції наших країн не збігаються в питаннях Російсько-Білоруського союзу, Ташкентського договору, стратегії подальшої інтеграції СНД, іноземних боргів та майна колишнього СРСР тощо. Лише в 1997 р. було підписано Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Федерацією. Минуле десятиліття існування незалежної української держави і час підтвердили правильність політики Києва щодо співпраці з колишніми радянськими республіками — розвивати насамперед двосторонні стосунки, що забезпечує, у свою чергу, реалізацію національних інтересів нових держав, зміцнюючи їхню незалежність.

Для плідної участі в міжнародній політиці уряд України розробив концепцію зовнішньополітичної діяльності, за якою передбачається спрямованість зусиль на відвернення війни і забезпечення мирних зовнішніх умов, мирне співіснування із сусідніми країнами, здобуття максимальної вигоди від інтеграції у світове господарство. Ключовими орієнтирами в зовнішній політиці є її багатовекторність, прогнозованість і стабільність, збереження позаблокового статусу України.

Домінантними для нашої держави є відносини з країнами Європи. Європейський вибір України, її природне прагнення бути в сім'ї європейських народів — в Європейському Союзі диктується конкретними геополітичними реаліями. Розміщуючись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи разом з цим частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, наша країна не може не розвивати тісних стосунків з усіма частинами цих регіонів. Європейський Союз є важливим торговельним партнером України та найбільшим донором. Із загальної суми започаткованих у 1991 р. програм фінансової допомоги (4,02 млрд. ЕКЮ) майже половина (1473 млн. ЕКЮ) надається від європейської спільноти. З 1992 р. загальний торговельний оборот між Україною і ЄС виріс удвічі. Наша держава експортує в ЄС переважно вироби металургійної, хімічної і текстильної промисловості, що становить приблизно 11,2 % українського експорту, а отримує 15,15 % імпорту з Європи, здебільшого кредитними товарами.

Визнаючи Україну в Європі й світі як незалежну європейську державу, її прийняли до Міжнародного валютного фонду, до Міжнародного банку реконструкції і розвитку та до Організації з безпеки і співробітництва в Європі. 14 червня 1994 р. наша держава підписала Угоду про партнерство й співробітництво з ЄС, за якою передбачається створення належних умов взаємовигідного політичного, економічного та культурного співробітництва. Ця угода відкрила перспективу асоційованого членства України в складі ЄС. 9 листопада 1995 р. Комітет міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської асамблеї про вступ до цієї організації. Це ще одне підтвердження того, що нашій багатостраждальній нації треба не балансувати між Сходом і Заходом, як це було в історії, а йти одним шляхом — шляхом входження у світову сім'ю нормальних цивілізованих країн і посісти в ній достойне місце.

Один із ключових зовнішньополітичних напрямів пов'язаний зі стратегічним партнерством із Сполученими Штатами Америки — світовим лідером, який надав Україні за роки її незалежності неоціненну політичну, фінансову, економічну і технічну допомогу.

Усі ці три магістральні вектори української зовнішньої політики — самодостатні та взаємодоповнюючі. Вони органічно поєднуються зі співпрацею на всіх інших напрямах. Це стосується країн як близького, так і далекого зарубіжжя.

Проголошені Декларацією про державний суверенітет принципи переваги загальнолюдських цінностей над класовими, намір стати в майбутньому нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і буде дотримуватися трьох неядерних принципів — не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї — дають можливість Україні гідно увійти до загальноєвропейського дому та світового співтовариства.

14 січня 1994 р. в Москві відбулися переговори президентів України, Росії і СІЛА. їх результатом стало підписання заяви про ліквідацію ядерної зброї, що залишилася після розпаду СРСР на території України. Л. Кравчук, Б. Єльцин, Б. Клінтон підписали угоду, за якою планувалося знищити 176 міжконтинентальних ракет і 1500 ядерних боєголовок, розміщених в Україні. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантії безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. в Будапешті президенти Російської Федерації, США та прем'єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Згодом такі гарантії надали глави Китаю та Франції.

Пріоритетним напрямом зовнішньополітичної діяльності залишається розвиток взаємин з країнами, в якому Україна має свої особливі національні інтереси. Це насамперед Канада, Польща, Австралія та інші, в яких проживає багато громадян українського походження. Чисельність української діаспори за кордоном сягає 10 млн. осіб.

За цих умов надзвичайно важливим є відкриття в серпні 1990 р. в Києві Міжнародної школи українознавства, а також діяльність Міжнародної асоціації україністів, перший конгрес якої відбувся у вересні того самого року в Києві. Останнім часом значно розширилися зв'язки зарубіжних українців з материковою Україною і переведення цих зв'язків на державну основу. Великі перспективи має утворення в Україні спільних із зарубіжними українцями промислових та інших підприємств, об'єктів обслуговування населення, співробітництва в охороні здоров'я, шкільництва, в науці, культурі.

Імператив нинішнього етапу еволюції світової цивілізації — це рівноправне взаємовигідне співробітництво між усіма членами міжнародної спільності: і великими, і малими, і високорозвиненими, і тими, що розвиваються. Україна робить свій сумлінний внесок у цей процес.

Сьогодні наша держава — непостійний член Ради Безпеки ООН, учасник 100 міжнародних організацій. Україна встановила дипломатичні відносини зі 166 державами, має розгалужену мережу дипломатичних та консульських установ (80 у 60 державах), уклала і виконує більш як дві тисячі міжнародно-правових документів. Поглиблюється співробітництво України з НАТО, ОБСЄ, ОЧЕС.

Отже, Україна має всі підстави для того, щоб стати могутньою державою, відіграючи важливу геостратегічну роль у новому світовому порядку XXI ст.