ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

4.7. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ. ДРУГА ЧАСТИНА (1939-2008 pp.)

§9. Перетворення Японії в провідний економічний, центр світу

Основи сучасної політичної системи Японії, яка докорінно відрізняється від довоєнної, були закладені прийняттям Конституції 1947 р. її найважливішими положеннями стали визнання суверенітету народу, основних прав людини, принципів розподілу влади і місцевого самоврядування. Функції імператора суттєво обмежені: він може скликати парламент, оголошувати вибори, призначати Прем'єр-міністра, але надання йому цих функцій є формальним, оскільки його ініціатива в цьому не передбачена. Вважається, що в Японії існує специфічний тип парламентської монархії, де монарх не є главою держави, але слугує її символом. Єдиним законодавчим органом є парламент, який складається з палати представників і палати радників. Активне виборче право на виборах до обох палат надається громадянам від 20 років (вік повноліття за японським законодавством), пасивне — від 25 років (для палати представників) і 30 років (для палати радників).

Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів, очолюваний Прем'єр-міністром, Конституцією визначено принцип цивільного кабінету, згідно з яким члени кабінету повинні бути цивільними особами. Особливістю японського Кабінету Міністрів є відсутність посад військового і військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ. Деякі функції, які звичайно виконує МВС, покладено на міністерство у спра вах місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів має право законодавчої ініціативи.

У післявоєнний період в Японії була створена унікальна система влади Ліберально-демократичної партії, яка майже 50 років керує країною. ЛДП сформована у 1955 р. шляхом злит тя утворених після війни двох консервативних партій — Ліберальної і Демократичної. Керівництво ЛДП спирається на спів робітництво з двома іншими елітарними групами: вищу урядову бюрократію та керівників монополістичних організацій, які репрезентують інтереси великого бізнесу. Усіх їх об'єднують загальні ціннісні орієнтації, які ґрунтуються на консервативних націоналістичних концепціях. Специфічною особливістю організаційної структури ЛДП є існування в ній близько 10 фрак цій, куди входять консервативні депутати парламенту. Лідери фракцій прагнуть (на основі різних коаліцій) обрання на посаду голови ЛДП, який автоматично стає Прем'єр-міністром. Відносно короткий термін їх перебування при владі і нерідко штучно підігріті баталії у зв'язку із зміною кабінетів створюють певну імітацію міжпартійної боротьби за владу. Японський прем'єр не стільки лідер, скільки координатор дій політичних пил, майстер компромісів.

У 1951 р. був підписаний Сан-Франциський мирний договір (див. розділ 4, §3), який став юридичною основою японсько-американського військово-політичного союзу. У 50-ті роки відбулася певна нормалізація відносин Японії і СРСР.

Японія вийшла з війни з відсталим і значною мірою зруйнованим виробничим апаратом промисловості, розореним сільським господарством і практично без значних паливно-сировинних ресурсів, за винятком кам'яного вугілля. Але вже у 1968 р. Японія змогла зайняти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва. Протягом 1950-1973 pp. темпи росту японської економіки були найвищими серед розвинених країн світу і становили 11 % на рік. Частка Японії в світовому капіталістичному виробництві збільшилася з 1,2% у 1948 р. до 9% у 1970 р.

Які ж причини цього феномену — такого швидкого зростання економічної могутності?

Це, перш за все, величезна економія коштів, спрямованих на розвиток власних науково-технічних робіт не стало можливо завдяки вільному придбанню американських та західноєвропейських патентів і ліцензій. По-друге, — це зниження на той час цін на світових ринках сировини і палива. По-третє, відносна дешевизна японської робочої сили; по-четверте, відсутність знач них воєнних, затрат.

Надзвичайно важливу роль в економічних успіхах Японії зіграв «людський чинник» — висока якість японської робочої сили (її загальноосвітня і професійна підготовка) і ретельно розроблена система управління нею, яка сприяє підтримці високої трудової мотивації японських робітників.

Важливим аспектом традиційної японської культури, який серйозно вплинув на повоєнний розвиток країни, є культивування в японському народі специфічного ставлення до праці, знань. Величезна соціальна нерівність між вузькою групою еліти і абсолютною більшістю суспільства призвела до того, що протягом віків багатство не стало основним критерієм достоїнств людини в японському суспільстві. Значною мірою його замінили такі цінності, як сумлінна праця і знання. Це гнучко використовувалось урядом і японськими підприємцями. Одночасно вони взяли на озброєння традиційну «групову свідомість» японців. Традиційні японські моральні норми передбачають, що загальні завдання групи важливіші за особисті інтереси кожного з її членів.

Коли для розвитку виробництва необхідною стала стабільна і кваліфікована робоча сила, японські бізнесмени стали запроваджувати принципи «довічного найму» кваліфікованих робітників і «зростання заробітної плати із зростанням стажу роботи», що стало соціальною основою японського економічного «дива». В результаті впав рівень страйкової боротьби і зменшились втрати робочого часу. Підраховано, що японський робітник втрачає в середньому 1,95 % свого робочого часу, американський — 3,5 % , французький — 8,3%.

Система «довічного найму» дала можливість японським підприємцям добитися високої продуктивності праці при нижчій, ніж у США та Європі, зарплаті. Звідси висока конкурентоздатність японських товарів. Японські бізнесмени можуть витрачати значні кошти на підвищення кваліфікації своїх робітників, не турбуючись про те, що, отримавши нові знання, вони підуть до конкурентів.

Традиційною рисою японського способу життя є ощадливість. У повоєнний період відсталість соціального забезпечення (особливо пенсій за віком) змушувала японців залишати значну частину зарплати в банках. Ці заощадження десятків мільйонів японців,, які становлять 20% доходів (в США 4,5%), є важливим джерелом фінансування японської економіки.

Упродовж тривалого часу японський уряд здійснював так звану економічну дипломатію, яка була спрямована на створення сприятливих умов для діяльності японських кампаній на зовнішньому ринку.

Серйозний вплив на японську економіку справила криза 1974—1975 pp., яка була найтяжчою за повоєнний період. Чотириразове подорожчання нафти на світовому ринку у 1974 р. завдало відчутного удару японській економіці, адже вона на 85 % покривала свої потреби в енергії за рахунок імпорту і на 75% — в сировині. Втричі зросли обсяги імпорту, платіжний баланс країни мав дефіцит в 10 млрд. дол. Зросла кількість без робітних, знизився рівень життя.

Японський уряд і ділові кола змушені були перебудовувати економіку, створюючи структури наукоємного типу з низькою енерго- і матеріалоємністю. Економіка країни значною мірою була переорієнтована на внутрішній попит як основне джерело її зростання. Іншою тенденцією стало перенесення виробництва з Японії в США, Західну Європу та Азію.

Той стрибок, який Японія зробила за останні 30 років, можна охарактеризувати як перехід від індустріальної до постіндустріальної системи виробничих сил, яка ґрунтується на різкому розширенні використання досягнень НТП. Значення традицій них факторів: сировини, роб. сили — зменшилося, а НТП — збільшилось. На частку Японії припадає 2/3 промислового виробництва роботів, 2/4 надвеликих інтегральних схем, до 80 % виробництва мікропроцесорів, 30% виробництва автомобілів, 60% кольорових телевізорів, 90%> відеомагнітофонів.

Японія вийшла на перше місце у світі за обсягом своїх золотовалютних резервів, які досягли 85 млрд. дол., і стала головним кредитором світу. У світовій економіці закріпився трицентризм: США, Японія, Західна Європа.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.