загрузка...

Історичні постаті
Книги по Історії
Реферати
Опорні конспекти
Розробки уроків
Статті
5-12 клас
100 великих
Історія в Школі
Інші предмети

Яндекс цитирования

Частина III

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
3.3. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

§4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні в другій половині 40-х — на початку 50-х років

Україна зазнала дуже великих втрат за роки окупації німецько-фашистськими загарбниками. Було спалено і зруйновано 714 міст х селищ, більше 26 тис. сіл, більше 16 тис. промислових підприємств. Загальна сума збитків складала майже 1,2 трлн. Крб.. Тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності людських ресурсів. Загинуло близько 8 млн. людей. Навіть у 1950р. населення України становило лише 36,6 млн. чол., тоді в республіці було вироблено лише 23 % електроенергії, виплавлено 15% сталі від рівня 1940 р

Дуже важким було становище сільського господарства. Відновлювати його було набагато складніше, ніж промисловість що пояснюється як різким зменшенням кількості працездатного населення, так і гострою нестачею та зношеністю тракторного парку, значним скороченням поголів'я робочої і продуктивної худоби. Коней залишилось 30% від довоєнної чисельності, великої рогатої худоби - 43%, тракторів - 39%, комбайнів - 40% Оплата праці на селі фактично була символічною. Селянин жив з присадибної ділянки, що давала йому 70 % грошового доходу, 80 % м яса, 90 % картоплі.

Труднощі посилювались також голодом, що був викликаний великою посухою 1946 p., надмірними хлібозаготівлями. У наслідок цього по 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки у 1946 р. померло 282 тис, а у 1947р. - 528 тис. чол.

У результаті напруженої праці економіка республіки була швидко відбудована. У 1950 р. промислове виробництво в Україні на 15% перевищувало рівень 1940 р. Проте легка промисловість досягла лише 80% довоєнного рівня, а виробництво зерна — 60 %. Це означало, що життєвий рівень залишався низьким, хоча у 1947 р. була скасована карткова система. До того ж грошова реформа 1947 р. девальвувала карбованець, фактично поглинула особисті заощадження і супроводжувалась підвищенням цін.

Розвиток західних областей республіки в повоєнні роки відзначався певними особливостями. Ішла гостра політична боротьба: радянська влада намагалася ліквідувати націоналістичне підпілля в особі УПА (боротьба йшла до 1950 р.), греко-католицьку церкву (офіційно «возз'єднана» з православною у 1946 p.).

Можна виділити 2 етапи збройної боротьби ОУН і УПА: 1) 1944-1946 p.; 2) 1947-1950 р. На першому етапі характерним було прагнення УПА утримувати під своїм контролем великі території, вести бої значними силами із застосуванням мінометів і артилерії. Але у важких боях 1944—1946 р. УПА втратила до половини особового складу. На другому етапі тактика була змінена. Були створені невеликі загони (10—50 чол.), що вели боротьбу партизанськими методами. Основними тактичними прийомами УПА були: несподівані напади на супротивника, як правило, із засідки; знищення комунікацій; диверсії; напади на адміністративні центри; замахи на представників партійно-радянського апарату; пропаганда ідей ОУН за допомогою листівок і іншої друкарської продукції. Загони УПА тією чи іншою мірою контролювали територію площею до 150 тис. км2. Суттєвою втратою для УПА стала загибель її головнокомандуючого Р. Шухевича 5 березня 1950 р. Його змінив В. Коваль (Крук), який у 1954 р. був схоплений органами держбезпеки. До 10 тис. повстанців під керівництвом М. Лебедя в 1947-1948 р. прорвалися з боями, через територію Чехо-Словаччини в Західну Німеччину.

З 1946 по 1949 pp. на Західній Україні бандерівське підпілля провело 3190 збройних акцій, у результаті яких було вбито 30 тис. партійно-радянських працівників, прибічників радянської влади, загинуло 22 тис. військовослужбовців Радянської Армії. Для боротьби з націоналістичним підпіллям влада використовувала масові депортації: до Сибіру виселили 203 тис. осіб. Політична ситуація загострювалась українсько-польським розбратом, жертвами якого стали 40 тис. поляків і стільки ж українців. Крім цього, проводилася політика колективізації (до 1951 р. було колективізовано 1,5 млн. селянських господарств Західної України і створено 7 тис. колгоспів). Одночасно проводилась й індустріалізація, що мало позитивні наслідки. За 1945-1951 pp. промислове виробництво в Західній Україні збільшилося на 230%. Розширились можливості для здобуття освіти: у 1950 р. у 24 вузах Західної України навчалось 33 тис. студентів. Проте цей процес супроводжувався русифікацією.

Одним з найсуттєвіших наслідків війни стало завершення об'єднання українських земель, встановлення і юридичне оформлення її кордонів. Уперше у своїй історії Україна стала соборною, об'єдналися всі етнічні українські землі. Ці питання вирішувались на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) міжнародних конференціях, а також радянсько-польськими, радянсько-чехословацькими та радянсько-румунськими договорами. Відповідно до радянсько-польського договору споконвічні українські землі: Лемківщина, Надеяни, Холмщина, Підляшшя опинилися у складі Польщі. Тут проживало майже 800 тис. українців. У результаті було прийнято рішення про примусове переселення українців з цих земель (операція «Вісла», 1944—1947). Остаточно українсько-польський кордон було встановлено у 1951 p., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, майже однаковими за площею. Україна віддала Устриківський район Дрогобицької області, а за це отримала територію навколо м. Кристонополя (нині м. Червоноград). У результаті всіх цих процесів у складі України залишилась Західна Україна, Закарпаття, Північна Буковина.

У 1944 р. сталінське керівництво депортувало з Криму 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,5 тис. болгар, 10 тис. вірменів, 1,1 тис. німців огульно звинувативши їх у співробітництві з німецькими окупантами. Кримська АРСР була ліквідована. У Кримську область було почато організоване переселення людей переважно з центральних районів Росії, проте воно йшло мляво і сільське господарство відновлювалося дуже повільно. Для тодішнього керівництва Росії Крим, відрізаний від основної території Україною, із зруйнованою війною економікою, був складною проблемою. При фактично унітарному устрої СРСР, коли незалежність окремих радянських республік була декларативною, усі принципові питання вирішувалися в Москві, у радянського керівництва виникла думка про адміністративне підпорядкування Кримської області УРСР. Був використаний і ідеологічний момент — урочисте 300-річчя так званого возз'єднання України з Росією.

Відповідно до Конституції СРСР 19 лютого 1954 р. відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому були присутні всі зацікавлені сторони. Одноголосно був затверджений указ про передачу Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР. Остаточним рішенням цього питання став Закон, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 p., оскільки відповідно до законодавства СРСР змінити існуючі межі між республіками за їх згодою могла лише Верховна Рада СРСР. У тексті Закону затверджувався Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. і вносилися зміни до ст. 22 і 23 Конституції СРСР, Таке рішення не тільки не суперечило законодавствам РРФСР, УРСР і СРСР, а й відповідало існуючим нормам міжнародного права.

Частина етнічних українських територій залишилася за межами України. Це північно-східні райони Слобожанщини і Кубань (частина території сучасних Білгородських, Воронезької областей і Краснодарського краю); південні райони Брестщини в складі БРСР; Підляшшя, Холмщина, Посяння і Летлівщина в складі Польщі; Прятовщина в складі Словаччини; частина Мараморщини в складі Румунії. Але Україна не має територіальних претензій до сусідніх країн.

Таким чином, територія України та її населення в цей період значно збільшились.

Після війни відбулися зміни в національному складі республіки. У Польщу переселився 1 млн. поляків з Галичини та Волині. Натомість у радянську Україну іммігрувало близько 520 тис. українців з Польщі. Крім того, з України було депортовано 650 тис. німців, 200 тис. кримських татар. Значно зменшилась кількість єврейського населення — з 2,7 млн. до 800 тис. чол. Зросла кіль кість росіян: з 4 млн. у 1939 р. до 7 млн. у 1959 р. Із Західної України за реальний чи вигаданий зв'язок з У ПА було депортовано близько 500 тис. українців.

У повоєнний час досить плідно працювали діячі культури України. Проте тоталітарний режим не давав змоги творити на повну силу. Тому для багатьох творів була характерна політична кон'юнктура, відхід від правди життя, удаваний пафос тощо. Значний негативний вплив на духовне життя республіки справила «жданівщина» (за ім'ям секретаря ЦК ВКП(б) А. О. Жданова, який «відповідав» за ідеологію та культуру). Насаджувались пі дозрілість і критиканство, тривав пошук «ворогів народу», усіляких «ухилів», націоналістів. Розгорнулася критика української інтелігенції. Необґрунтованим нападкам були піддані роботи Інституту історії України, розпочалося цькування М. Рильського, В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну!», в немилість впали Ю. Яновський та І. Сенченко. Розгул жданівщини свідчив, що готується новий тур репресій.

У 1948 р. в Україні розвернулася кампанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом і «космополітизму», що означало ігнорування досягнень західних країн у всіх сферах і перебільшення власних успіхів, а також розгортання антисемітської кампанії. У сільськогосподарській науці розгрому піддали теорію «менделізму-морганізму», тобто генетику. Жертвами цієї кампанії, яку очолював президент Академії сільськогосподарських наук Т. Д. Лисенко, стали відомі вчені — генетики М. М. Гришко, У. М. Поляков, Л. М. Делоне та інші.

У 1946 р. Раднарком України було перетворено на Раду Міністрів, а наркомати — на міністерства. Це більш відповідало світовій практиці. У 1949-1950 pp. були внесені зміни в держав ний герб і державний прапор УРСР. До герба, основною частиною якого були серп і молот, додали ще й п'ятикутну зірку. Прапор зберігав традиційно червоний колір, затверджений центром як обов'язковий для всіх союзних республік. Національні особливості відображала лише голуба смуга внизу прапора розміром у третину полотнища.

У квітні 1945 р. Україна і Білорусія були включені разом з СРСР до складу 47 країн — засновниць ООН. Головним мотивом Сталіна було прагнення отримати додаткові голоси в цій організації. УРСР до 1950 р. стала також членом 20 міжнародних організацій і самостійно уклала 65 угод. Проте в ООН, як і в інших організаціях, Україна за весь час існування СРСР ніколи не займала особливої позиції, відмінної від загальносоюзної.



Історія України та всесвітня історія в рамках шкільної програми - довідник
загрузка...
загрузка...