ЗАПОРОЗЬКI ВОЛЬНОСТI Й УКЛАД ВIЙСЬКОВОГО Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ЗАПОРОЖЖI

МОНАСТИРI, ЦЕРКВИ Й ОСВIТА

Найбiльше любили запорожцi монастирi - Самарський, Мотронинський, Межигiрський та Братський.

Монастир у Самарi заснували двоє старих козакiв десь року 1576-го, себто за часiв гетьмана Богданка (Ружинського). Вiн стоїть i нинi в лiсi за двi версти вiд запорозького мiста, що зветься тепер Новомосковськом. Мотронинський монастир мiстився в лiсах Чигиринщини, Межигiрський - бiля Днiпра, недалеко вiд Києва, а Братський - в самому Києвi, на Подолi.

На Запорожжi в останнi його часи, крiм сiчової церкви, iснували ще й церкви в паланках. Монастирi й церкви не тiльки задовольняли духовнi потреби козакiв, а водночас були осередками освiти й запомоги калiкам та недужим. При всiх церквах Запорожжя працювали школи i шпиталi. Освiту дiтям давало бiле духовенство; в сiчових же церквах та монастирях - iєромонахи з рiзних мiсць та Києво-Печерської лаври.

У сiчовiй школi вчилися не тiльки дiти (молодики та приймаки), а часом i дорослi запорожцi, серед яких значна частина була добре письменна.

За шпиталями при церквах так само наглядало духовенство. Вплив його на запорожцiв був такий великий, що, скажiмо, року 1775-го, пiд час нападу на Сiч вiйська генерала Текелiя, священик умовив козакiв не проливати кров i скоритися волi царицi.