НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§81. Чорноморське та Кубанське козацтва

В умовах підготовки Росії до війни з Туреччиною, відчуваючи потребу в боєздатних підрозділах, російський уряд вирішив створити з колишніх запорожців військові формування під назвою «Військо вірних козаків». Відповідний царський указ був виданий 2 лютого 1788 року. Очолив цей контингент кошовий отаман С. Білий. «Війську вірних козаків» передали клейноди та іншу козацьку атрибутику, забрану російським урядом під час розгрому Запорізької Січі в 1775 році. У війську відновилися колишні старшинські посади, поділ на курені, дозволили носити козацький одяг. Під командуванням С. Білого й 3. Чепіги формування брали участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 pp. Справжньою трагедією російсько-турецьких війн стала братовбивча боротьба між задунайським козацтвом, частина якого була на боці Туреччини, та чорноморським, що воювало в складі російської армії. У 1788 році козацьке військо перейменували на Чорноморське козацьке військо, якому були виділені території між Південним Бугом і Дністром. Тут козаки заснували кілька селищ, зокрема Слободзею (тепер Молдова).

Чорноморське козацтво вже не було потрібне у своєму попередньому вигляді, тому цих козаків розмістили вздовж так званої Чорноморської кордонної лінії, яка проходила від р. Лаби по правому березі р. Кубані до Азовського моря.

Чорноморське козацьке військо поповнювалося за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків з Чернігівської, Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ — Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін.

У перші роки існування Чорноморського козацтва провідними галузями господарства були скотарство й рибальство, а з середини XIX ст. — хліборобство. Козаки володіли значними угіддями. Спочатку розмір наділу козака не регламентувався й діяв принцип вільного займання.

Проте в 1842 році російський уряд запровадив принцип довічного землекористування відповідно до рангу: генерал мав право на 1 500 десятин, штаб-офіцер — на 400, обер-офіцер — на 200, рядовий козак — на ЗО. Однак здійснити переділ відповідно до норм не вдалося.

Чорноморське козацтво брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та в Кримській війні 1853-1856 pp. Після перемоги Росії у війні з Туреччиною й підписання Ясського миру в 1792 році російський уряд для закріплення за собою територій на Північному Кавказі переселив козаків на Кубань, де їм виділили землю площею 30 тис. кв. км.

Основні переселенські кампанії відбулися в 1808-1811 pp., 1820-1821 pp., 1832 році, 1848-1849 pp., під час яких з України переселено понад 77 тис. осіб. До 1860 року козацькі війська на Кубані налічували близько 200 тис. осіб. З них формувалися військові підрозділи: 12 кінних полків, 3 піхотні батальйони, 4 батареї, 2 гвардійські ескадрони.

Колишні запорожці утворили 40 куренів, які з середини XIX ст. стали називатися станицями. їхнім центром став Катеринодар, заснований 1793 року (тепер Краснодар). Життя на Кубані відрізнялося від Запоріжжя. Тепер козаки жили родинами, заводили своє індивідуальне господарство. Царський уряд повернув кубанцям гармати й частину символів запорізького війська.

Цей край швидко заселився. Відомий і безпрецедентний факт — царський уряд примусово направив на Кубань кілька тисяч дівчат з Гетьманщини, щоб вони повиходили заміж і збільшили кількість родин. З просуванням Росії на Кавказ козацтво виконувало функцію прикордонних військ і сторожі від горян.

Та автономія козацтва була короткочасною. Спочатку козаки мали виборного отамана й російського генерала, який мав правити разом з козацьким обранцем. З часом вибори отамана не проводилися, а наказний отаман просто призначався з російських генералів.

У 1860 році Чорноморське козацьке військо увійшло до складу Кубанського козацького війська.