НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА XVII - ПОЧАТОК XX ст.)

§91. Україна у війнах Наполеона

У червні 1812 року Наполеон І Бонапарт розпочав похід на Росію, який завершився невдачею і майже повною загибеллю його армії. Французька армія налічувала 640 тис. осіб і 1 372 гармати. Чисельність російської армії була трохи меншою — близько 600 тис. осіб, серед яких були й українці.

Уся російська армія була поділена на три частини:

• армія під командуванням генерала М. Барклая-де-Толлі захищала шлях на Петербург;

• війська під керівництвом генерала П. Багратіона захищали шлях на Москву;

• вояки, очолювані генералом А. Тормасовим, захищали шляхи на Київ. Єдиним регіоном України, який зайняла наполеонівська армія, була Західна Волинь (Ковельський, Володимирський, Луцький і частина Дубенського повіту). На цих землях поляки, саксонці й австрійці, які були союзниками французів, розгромили 3-ю російську армію, якою керував генерал А. Тормасов.

У воєнно-політичних планах Наполеона певне місце займала й Україна. У минулому французькі дипломати підтримували дії Пилипа й Григорія Орликів, установлювали таємні контакти з К. Розумовським, а в 1795 році виступали в Конвенті на захист прав козацької нації. Тож, звернувши увагу на українську проблему, Наполеон дотримувався традиційної політики своєї держави. У період підготовки російської кампанії графи А.-М. Блан де ля Нольт д'Отерів і Г. М. де Монгейяр розробили стратегію щодо України. Ці політичні плани французького імператора передбачали відокремлення українських земель від Росії та поділ їх на три частини:

· Правобережна Україна мала відійти до Великого герцогства Варшавського;

· Галичина й Волинь була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії;

· на території Лівобережної і Південної України планувалося створити дві держави, так звані наполеоніди, які підпорядковувалися б Франції. Одна з них мала охопити Чернігівщину й Полтавщину, а друга — Катеринославщину, Донеччину, Херсонщину, Таврію та Крим.

Українське дворянство було незадоволене такими планами Бонапарта стосовно передачі Правобережжя Польщі. Це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона в Росії.

В Україні частина дворянських кіл, яка дотримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин для допомоги регулярній російській армії. Усього сформовано 22 таких полки загальною чисельністю близько 25 тис. осіб. Крім того, у складі російської армії воювало близько 75 тис. українців-ополченців. Київ був досить добре підготовлений до відбиття ворожого нападу. Навколо міста звели укріплення, перебудували й зміцнили Печерську фортецю. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських військ не вдалося навіть прорватися до української столиці.

У вирішальній Бородінській битві 1812 року брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Згодом ці полки були направлені за кордони України.

Під час воєнної кампанії 1813-1814 pp. армія Наполеона завдала кілька поразок військам антинаполеонівської коаліції, до якої входили Австрія, Англія, Пруссія, Росія та Швеція. Однак у вирішальній Лейпцизькій битві (так званій «битві народів») у 1813 році наполеонівські війська були розбиті арміями коаліції Росії, Англії, Австрії, Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. У цій битві брали участь вісім українських козацьких полків.