Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1918 рр.)

ГОСПОДАРСЬКА РОЗРУХА В УКРАЇНІ В РОКИ ВІЙНИ НАРОСТАННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ КРИЗИ

З першого до останнього дня війна безупинно точилася на території України. Наступаючі й відступаючі армії потужними руйнівними хвилями проходили її територією, залишаючи після себе випалену землю. З самого початку війна наклала свій жорстокий відбиток на всі сфери внутрішнього життя України. Вона захоплювала в свої зажерливі руйнівні обійми все найкраще, що продукувала нація, насамперед людські ресурси України. Із 15 млн мобілізованих в армію 4 млн становили українці. Це найкраща працездатна молода частина суспільства, мобілізація якої знекровлювала виробництво, ставлячи його на межу катастрофи.

Потреби війни поставили перед Росією завдання надзвичайної ваги Грандіозність цих завдань стала очевидною уже в перші дні війни Російська імперія в економічному плані не була готова до війни. Загальна відсталість її розвитку виявилася уже на початку століття ще в Російсько-японській війні, а в передвоєнні роки цей стан її не став кращим. Тому все навантаження воєнних потреб лягло на найбільш розвинені регіони, насамперед на Україну, більшість губерній якої царизм перевів на воєнний стан.

Внаслідок першої мобілізації тільки з гірничорудної промисловості України було вилучено понад 91 тис. чол., або 28,5 відсотка від загальної кількості кваліфікованого робітництва. Це відбувалося в той час, коли Україна напередодні війни постачала 73 відсотки вугілля, а з 1915 р., після втрати царською Росією Домбровського вугільного басейну в Польщі, — 90 відсотків від загального видобутку.

За роки війни різко погіршилася робота залізничного транспорту. До цього призвели значні нестачі паровозного парку, слабо розвинена мережа залізниць з недостатньою пропускною спроможністю та особливості розміщення продуктивних сил Російської імперії. Залізничні перевезення потребували все більшої кількості рухомого складу для потреб фронту. Разом з тим промисловість, що працювала на оборону, була зосереджена в основному в Петрограді. Вона також потребувала палива все в більших обсягах. На 1916 р. зросла кількість українського вугілля для забезпечення роботи цієї промисловості та палива для паровозів, що доставляли вугілля. Пропорційно зменшувалася кількість палива для забезпечення населення. Все це мало негативний вплив на загальну економічну потенцію країни. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, металу, станції були забиті ешелонами, дезорганізація транспорту відчувалася все більше. На початку 1916 р. на залізницях країни зосередилося 150 тис. вагонів неперевезених вантажів. У зв'язку з розвалом транспорту окремі економічні та промислові райони були ізольовані один від одного.

Перша світова війна мала надзвичайно негативні наслідки і для сільського господарства. В Україні посівні площі скоротилися на 1880 тис. десятин, знизилася урожайність у середньому на 8 відсотків, збір зернових зменшився на 200 млн пудів щорічно. Кількість зерна, зібраного в 1916 р., зменшилася порівняно з 1913 р. на 27, а його товарна частина — на 32,6 відсотка.

Все це свідчить про те, що в країні насувається продовольча криза. З метою подолання цієї кризи уряд вдався до запровадження твердих цін на продукти харчування і карткової системи. Крім того, була введена розверстка хліба по губерніях. До кінця 1916 р. планувалося довести розверстку хліба до кожного селянського подвір'я. Однак спроби запровадження хлібної розверстки виявилися невдалими і були припинені Лютневою революцією.

Отже, Перша світова війна негативно вплинула на економічний розвиток України, загострила кризові явища у промисловості, сільському господарстві, на транспорті та в інших сферах.

Причини цього полягають насамперед у невисокому рівні розвитку російського капіталізму, політиці царизму, який підпорядковував економічну доцільність власним інтересам.

Тягар війни, яку розв'язав царизм для задоволення своїх амбіцій, ліг на плечі робочого люду і дедалі посилив загальне напруження в суспільстві.

В Україні, більша частина території якої перебувала на воєнному становищі, значно посилилася експлуатація робітничого класу. На багатьох підприємствах, особливо тих, які забезпечували потреби війни, робочий день збільшився до 15—16 год на добу. Відсутність охорони праці й техніки безпеки призвели до зростання кількості нещасних випадків та каліцтв. Натомість медичне обслуговування не було налагоджено, а житлові умови робітничих сімей погіршилися.

Збільшення робочого дня не відбилося пропорційно на підвищенні заробітної плати. Навпаки, заробітна плата зменшувалась за відсутності коштів. В умовах продовольчої кризи непомірно зростали ціни на продукти харчування, що ставило робітників в нестерпні умови.

Це штовхнуло робітничий клас на страйкову боротьбу за свої права. Вже з весни 1915 р. страйкова боротьба набирає сили. В її авангарді йшли пролетарі великих промислових центрів. В Україні найактивнішу участь у страйках брали шахтарі та металурги Донбасу. Всього з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. в Україні відбулося 100 страйків, в яких взяло участь близько 43 тис. робітників, а по вересень 1916 р. кількість страйкуючих зросла до 228 тис.

Воєнне становище поставило в надзвичайно складні умови селянство Мобілізовані до армії чоловіки з сіл становили основну частину збройних сил царської армії. Селянські родини були позбавлені робочих рук, внаслідок чого скорочувалися посівні площі, падала врожайність.

Незадоволення селянства викликали підвищення податків та запровадження розверстки. Все це доповнювалося посиленням поміщицької експлуатації Селянський рух мав у цілому анти поміщицький характер. Одночасно він був спрямований і проти найбільш заможних верств села, зокрема проти тих, які мали змогу відкупитися від мобілізації своїх синів до армії.

Всього з серпня 1914 до кінця 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно 20 відсотків селянських виступів супроводжувалося сутичками з поліцією та поміщиками, близько третини — закінчувалися арештами та ув'язненнями селян.

Революційна криза проникла і в діючу армію. Солдати були незадоволенні недопостачанням зброї та набоїв, поганим харчуванням, бездарністю генералітету, поразками в боях тощо. Все це наштовхувало солдатів на думку про гнилість існуючого режиму і необхідність його заміни революційним шляхом.

Форми солдатського протесту були різноманітні. Вони дезертирували з фронту, відмовлялися виступати на бойові позиції, убивали ненависних офіцерів, здавались в полон, браталися із солдатами противника.

Відомі факти загальної непокори на Південно-Західному фронті в грудні 1916 р., коли солдати 222-го полку відмовилися виступати на бойові позиції. У січні 1917 р. так само не виконав наказ про виступ на передову 223-й Одоєвський полк. Таких випадків ставало дедалі більше.

Загальне незадоволення охопило і пануючі класи. Поразки російських військ на фронтах війни, корупція у вищих ешелонах влади не виправдали сподівання буржуазії в отриманні надприбутків, ставили панівні класи перед фактом про неспроможність царизму управляти Росією. Це незадоволення політикою монархічної влади охопило Державну думу і все більше наводило на думку про неминучість повалення царизму.

Незадоволення існуючою владою переросло в загальнонаціональну кризу і призвело до соціального вибуху в лютому 1917 р., наслідком якого і було повалення монархії. Падіння царизму сприяло і розпаду Російської імперії, посиленню національно-визвольного руху пригноблених народів. У національних окраїнах Росії розпочалися національно-визвольні революції.