загрузка...

ЗНО
Історичні постаті
Книги по Історії
Реферати
Опорні конспекти
Розробки уроків
Періодичні видання
Статті
5-12 клас
100 великих українців
Історія в Школі
Інші предмети
загрузка...

Яндекс цитирования

XV. УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА

15.9. Релігія і церква в сучасній Україні

1. Відродження духовного життя.

2. Конфесії в Україні.

3. Роль релігії в суспільстві.



Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зуміли зберегти своє місце в суспільстві і вплив на нього. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви і релігії правомірно вважати 1988 рік — рік відзначення 1000-літнього ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування ювілею відбувалося у Києві та Москві за участю більше 100 офіційних представництв церков і релігій з усього світу. Особливої урочистості акції святкування ювілею надало те, що ця дата була визнана ООН видатною історичною подією в людській цивілізації.

З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми (у 1991-2004 pp. було побудовано та здійснювалося будівництво близько чотирьох тисяч храмів), відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У духовний світ наших громадян глибше входить релігійна література, нам відкривається багатюща духовна спадщина України. У 1997 р. в державі діяло 64 конфесії, в яких понад 18 тис. релігійних громад (з них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991-1995рр.), понад 100 монастирів (серед них уславлені Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 релігійних навчальних закладів. У 2004 р. вже діяло більше 100 конфесій і сект. В Україні працюють близько 20 тис. служителів культу, виходить у світ більш як 50 періодичних релігійних видань. Пожвавилися зв'язки релігійних організацій та окремих віруючих з одновірцями за межами України.

Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у нашій країні регулюють Конституція України (ст. 35. Право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" від 23 квітня 1991 року, який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.

Завдяки вдосконаленню законодавства, адміністративним та організаційним заходам вдалося нормалізувати релігійну обстановку.

Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ'ї України, яке функціонувало на платформі РПЦ. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського собору, а Філарет, який на той час вже мав титул Блаженніший екзарх патріарший, за таку постановку питання піддався злісним нападкам. Тим самим Московський патріархат продовжив політику щодо православної церкви в Україні в старому руслі, в якому православ'я в Україні, її церква розглядалися вторинним явищем порівняно з РПЦ в Росії.

Більше того, не без зацікавленості Московського патріархату ініціювалася і була проведена нарада частини українських єпископів у Харкові, яку оголосили собором. Відповідно до настанов Московського патріархату в Харкові предстоятелем православної церкви в Україні було призначено єпископа Ростовського і Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира (в миру Сабодана), який на Харківському соборі навіть не був присутній. Слідом за тим прокотилася Україною крута хвиля захоплення храмів, монастирів прибічниками Володимира, що нерідко супроводжувалося насильством і синцями для тих, хто знаходився "в обороні". Внаслідок такого вируючого протистояння до РПЦ Московського патріархату відходить більше 5 тис. церковних громад, низка монастирів.

У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом УПЦ-КП (так вона фактично почала називатися після об'єднання) обрали Мстислава (Скрипника), а його заступником Філарета (Денисенка). Та єдина УПЦ-КП тоді не склалася, того не побажав Мстислав, який невдовзі відійшов з життя. Після його смерті розкол поглибився і, по суті, закріпився собором УАПЦ, на якому її патріархом обрано Димитрія (в миру Ярема).

У свою чергу, на соборі УПЦ-КП в жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира (в миру Романюк), а його заступником стає Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) відійшов з життя, його похорони в Києві переросли в справжню соціальну трагедію. Тіло поховали на тротуарі біля входу в головну браму собору Софії Київської. Через деякий час патріархом УПЦ-КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї конфесії в Києві обрали Філарета. Покійний патріарх конфесії Володимир, а потім Філарет порушували питання про об'єднання всіх гілок православ'я в одну. їх пропозиції знаходили розуміння в уряді, оскільки біли спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Ідея об'єднання всіх православних церков до тепер залишається нереалізованою.

Таким чином, у православ'ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ-КП, УПЦ-МП, УАПЦ, УПЦ-катакомбна і УПЦ Андрія Первозванного. Крім того, низка церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні.

Новий конфлікт між православними церквами спалахнув у 2004 р. під час президентських виборів, коли УПЦ-МП відкрито підтримала на виборах кандидата у Президента України В. Януковича, тим самим порушивши основний принцип діяльності церков — невтручання у політичне життя.

Серед інших конфесій — Українська греко-католицька церква, протестантські об'єднання Євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня та ін., нехристиянські конфесії представників іудаїзму й мусульманства. Відроджуються дохристиянські вірування слов'ян. Є й нелегальні об'єднання. Серед них, зокрема, сатанисти, Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової відповідальності за протизаконну, антигуманну діяльність, сектантське об'єднання Муна та ін.

Важливою подією релігійного і церковного життя України став візит у червні 2001 р. глави Держави Ватикан, глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла II. Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Понтифік. Згідно з програмою візиту відбулися зустрічі Папи і президента України з представниками політичних, культурних, наукових та ділових кіл, зустрічі Папи з представниками всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, з громадськістю. Іван Павло II відслужив божественні літургії за римським та візантійським обрядами в Києві та Львові.

Візит Понтифіка, незламного поборника прав і гідності людини, безкомпромісного противника тоталітаризму, нетерпимості і дискримінації, став закликом до порозуміння, до процесів єднання. Папа закликав не зводити рахунки з минулим, а разом дивитися в майбутнє, спільно розвивати діалог культур і цивілізацій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

Головним противником візиту Папи до України була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ-МП.

Таким чином, попри існуючі проблеми громадяни України, живучи в умовах свободи, не тільки шукають матеріального, а й прагнуть жити з Богом, хочуть відродити духовність у власних серцях. І в цьому криється надія на краще майбутнє для всіх у молодій Українській державі.



Ключові дати

1988 р. - святкування 1000-ліття прийняття християнства на Русі

1991 р. — закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій"



Зовнішнє незалежне оцінювання з історії України - ЗНО 2010 з Історії України
загрузка...
загрузка...