Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українці за межами України

Українці східної діаспори

Міграцію українців на території, які складали Російську імперію, а згодом — Радянський Союз можна розділити на кілька етапів 1) до XIX ст., 2) кінець XIX — початок XX ст., 3) середина 20 — початок 40-х рр., 4) 40-і — початок 90-х рр.

На першому відтинку часу найпомітнішими переміщеннями українців за межі території, яка тепер утворює Українську державу, були такі а) у XV— XVI ст., зокрема у зв'язку з боротьбою між Великим князівством Литовським та Москвою за українські землі. У цей період на Курщині і Воронежчині оселилися українці з Чернігівщини, б) під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького й після підписання договору 1654 р. Вже з другої половини XVII ст. у Москві формується українська колонія Варто зазначити, що в цей час має місце такий феномен, як інтелектуальна еміграція в 1645 р. до Москви переїхало понад 30 вчених, у 1652 р. —12 співаків, в) XVIII ст. відзначалося тим, що до Російської імперії прибували українські козаки (особливо після заборони Катериною II Запорозької Січі) та діячі мистецтва й культури Наприкінці XVIII ст, крім Москви, помітні осідки українства виникають у Центрально-Землеробському районі, Нижньому Поволжі та на Північному Кавказі (у Ставропольській губ, наприклад, частка українців у XIX ст становила 18,6%).

Другий етап характеризується освоєнням нових місць переселення. Це насамперед Сибір, Далекий Схід, Казахстан та Середня Азія. Впродовж двох-трьох десятиліть кількість вихідців із України зросла у названих регіонах на кілька відсотків (наприклад, у Казахстані та Середній Азії з 1,3 до 7,1%).

У наступні етапи особливо помітний слід у переселенських рухах залишили кампанії розкуркулення українського селянства (20—30-і рр. ) та депортація учасників боротьби проти радянського режиму на західноукраїнських землях й членів їхніх сімей. На 1 березня 1945 р. з 6 західних областей було виселено близько 18 тис. чол. (члени підпілля ОУН), тих, хто ухилявся від служби у Червоній армії — понад 13 тис. (станом на 1 червня 1945). Згодом українці емігрували в різні регіони колишнього Радянського Союзу під час т. зв. кампаній освоєння цілинних земель, російського Нечорнозем'я, Тюмені, у складі робочої сили, яка спрямовувалася, зокрема, в країни. Прибалтики після їхнього приєднання до СРСР.

Таким чином, завершилося формування українських поселень на схід, південний схід та північний захід від України. За переписом 1989 р. у ЗО містах краях, областях, автономних республіках та автономних округах колишнього СРСР українці становили від 4,7 до 17,5% всього їхнього населення. Цілком очевидно, що, у зв'язку із зростанням етнічної самосвідомості українців за межами України (останнє стимулював процес побудови незалежної Української держави), ці цифри за минулі три роки змінилися, у бік збільшення За концентрацією українців у Росії та інших колишніх республіках СРСР виділяються такі регіони Чукотський автономний округ (17,5% від всього населення), Ямало-Ненецький автономний округ (17,5), Кустанайська обл. (17,2), Магаданська обл. (15,8), Республіка Молдова (13,8), Тургайська обл. (12,9), Актюбинська обл. (11,9), Ханти-Мансійський автономний округ (11,7), Павлодарська обл. (10,3), м. Мурманськ (9,2), Тюменська обл. (8,4), Приморський край (8,2), Єврейська автономна обл. (7,4), Якутія (7,1), Казахстан (5,4), м. Рига (5,8), м. Таллінн (4,8).

Зберігати українську етнічність у російськомовному оточенні було непросто, зважаючи на русифікаторську політику Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу. Про острівки цієї етнічності можна говорити стосовно 20-т-30-х рр. Скажімо, на Кубані у 1925 р. було 125 українських шкіл, а в 1926 р. їх працювало понад 600, де навчались 24 тис. учнів. Вивчати українську мову можна було й у 3070 українських школах Казахстану (1932). На той час 166 тис. дітей навчалися в українських школах, де працювали понад 2 тис учителів. До того ж, у цьому регіоні функціонували кілька педагогічних технікумів Поза межами України на сході у згаданий період виходили кілька українських газет — три в Казахстані та одна в Хабаровську з досить промовистою назвою «Соціалістична перебудова». Для порівняння стану речей з виданням українських газет в інших країнах наведемо такі дані (на 1934) — у світі виходило 609 українських газет, із них в УРСР — 386, на українських землях, що входили до складу Польщі, — 120, на українських землях, що входили до складу Чехо-Словаччини,— 12, на українських землях, що входили до складу Румуни,— 7 Українська еміграція в Європі видавала 48 газет а українська еміграція в Америці та в Азії — 36.

Власне кажучи, школи та преса були на той час головними чинниками збереження української ідентичності на терені Радянського Союзу, й то лише короткий час. Згодом і вони зникають, єдиним джерелом українськості в російському довкіллі залишалася сім'я, де через пісню в побуті плекалися традиції українського народу.

Сьогодні доводиться практично починати з нуля відродження української етнічності на терені колишнього Радянського Союзу. Зовнішні чинники певною мірою сприяють цьому процесові, передовсім йдеться про виникнення нових незалежних держав й початки демократизації суспільств нових країн. Про відродження етнічності українців східної діаспори свідчить діяльність близько 120 їхніх товариств (на жовтень 1994), функціонування 25 недільних шкіл (щоправда, на великих просторах працює лише дві державні українські школи —в Акмолі (Казахстан) та у Ризі, українська етнічність підтримується також завдяки 12 періодичним і неперіодичним газетам, 3 постійним (Таллінн, Нижньовартівськ, Кишинів) та 20 спорадичним радіопередачам. Безумовно, за таких умов не може бути й мови про задоволення потреб етнокультурного розвитку українців, які мешкають у країнах колишнього СРСР. Перспективи в цьому плані залежать від того, наскільки справжні демократії будуть у цих країнах й яким чином Україна зможе захищати права українських етнічних меншин поза її межами.