Історія України навчальний посібник
Київська Русь
Зародження передумов складання української народності
Доба феодальної роздробленості настала, як мовилось, завдяки соціально-економічному поступові Давньоруської держави та її народності й пов'язаній з ним політичній відособленості різних земель і князівств. У XII ст. складаються земельні території, що стало одним з чинників виникнення української, так само як російської й біло- руської, народності. Не варто перебільшувати етнокультурної єдності давньоруської народності — місцеві розбіжності в побуті, звичаях, мовних діалектах, фольклорі в часи її існування (IX— XIII ст.) так і не були подолані. Але залишається безсумнівним науковим фактом походження українців, росіян і білорусів від народу Київської Русі, як би його не називати: давньоруською народністю чи східнослов'янською етнокультурною спільністю.
У середині — другій половині XII ст. у державних рамках Давньої Русі виділилося півтора десятка князівств і земель, які незабаром по тому почали об'єднуватися в групи. Це історично об‘єктивно закладало підвалини формування територій трьох східнослов'янських народностей, яке почалося з XIII ст. Утворенню територій окремих земель і князівств були притаманні налагодження й еволюція соціально-економічних, політичних і культурних взаємовідносин між сусідами. У Південній Русі то були Галицька й Волинська землі, що після їх об'єднання тяжіли до землі Київської. У Північно-Східній Русі особливо тісні зв'язки встановилися між Владимиро-Суздальською та Муромо-Рязанською землями. Ці процеси розвивалися далі наприкінці XII — на початку XIII ст.
Піднесення економічного життя як в центрі, так і на окраїнах, що було основною причиною настання доби роздробленості, продовжувалось і в часи її політичного поглиблення. Ставали тіснішими економічні зв'язки між регіонами. Людність різних давньоруських земель дедалі жвавіше налагоджувала товарообмін. Пам'ятки писемності й археологічні знахідки свідчать про наростання інтенсивних економічних взаємовідносин між різними землями Київської Русі.
Красномовним свідченням цього є вже сам характер поширення монетних гривен, що були основним засобом купівлі — продажу у великих торгових операціях на давньоруських землях у часи роздробленості (ХІІ-ХІІІ ст.). Ці масивні зливки срібла вагою від 160 до 200 з чимось грамів діляться на типи за формою та вагою: київські, новгородські, північноруські. Здавалось би, київські чи новгородські гривні, виробництво яких засереджувалось відповідно у двох центрах Русі, південному й північному, мали правити за місцеві знаряддя купівлі-продажу. Однак їх знаходять практично на всій території Русі, зокрема новгородські в Києві, а київські в Новгороді, куди їх заносили ріки економічного обміну. Те ж саме можна сказати про певні види ремісничої продукції. Наприклад, необхідні при тканні (а ним на Русі займались майже в кожній родині) прясла з рожевого шиферу, виготовлення яких зосереджувалося в Києві та невеликому місті Овручі в древлянській землі (поблизу якого є поклади цього каменю), археологи постійно знаходять у всіх давньоруських землях. Вченими помічено, що регіон знахідок шиферних прясел загалом збігається з етнічною територією Київської Русі.
Посилення торговельних та інших зв'язків між різними регіонами Давньоруської держави логічно зумовило утворення в другій половині XII — на початку XIII ст. кількох груп земель. Між ними зав'язались особливо тісні соціально-економічні відносини. Це, як визначив академік Л. В. Черепній, такі чотири групи земель: Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька та Вітебська; Владимиро-Суздальська, Рязанська, Устюзська та Муромська, Київська, Чернігівська та Сіверська, Галицька й Волинська. Вже тут проглядається виділення територій російської, української й менш виразно білоруської народностей. Розвиток процесів соціально-економічної концентрації сприяв тому, що, починаючи з XIII ст. на основі цих груп земель (які з часом могли міняти й склад, і територіальні межі) формуються території російської, української та білоруської народностей. Крім економічних зв'язків між цими землями і князівствами пожвавлювались культурні взаємини. Вони простежуються, зокрема, в архітектурі кам'яних храмів, у прикладному мистецтві, фольклорі (поширення билин) тощо.
Складання перелічених вище груп земель само по собі не вело до послаблення, тим більше до розриву економічних і культурних взаємовідносин між ними. Як і раніше, в часи централізованої монархи Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, всі давньоруські землі були об'єднані спільними економічними, соціальними і культурними процесами та явищами. І хто знає, як би склалась дальша доля давньоруської етнокультурної спільності, якби не вторгнення на Русь полчищ кочовиків з-за Волги — монголів.
Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина і Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. А на Середній Наддніпрянщині, в Київській землі, утворилося етнічне осердя українського етносу, навколо якого поступово згуртувалося населення інших південно-руських земель Видатною є роль Києва у цьому процесі. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва «Україна», якою пізніше, з XVII ст., стали позначати етнічну територію українського народу.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України