Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Українське національне відродження. Створення козацької держави

Відновлення воєнних дій. Битва під Берестечком. Укладення Білоцерківського договору

Польський уряд вирішив не допустити зміцнення Української держави 119 лютого 1651 12—14-тисячна польська армія на чолі з польним гетьманом М. Калиновським перейшла у наступ Наступного дня вона атакувала м. Красне, де з основними силами брацлавського полку перебував полковник Д. Нечай .У запеклому бою майже всі козаки полягли (в. т. ч. і Д. Нечай), хоча й ворог втратив до І тис. жовнірів. Продовжуючи наступ, поляки захопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль. Завдяки добре організованій калмицьким полковником І. Богуном обороні вінницького монастиря (11—20 березня) наступ М. Калиновського загальмувався. 3 підходом сюди 20 березня українських полків, польська армія відступила спочатку до Бара, а потім Кам'янця-Подільського. За місяць боїв вона втратила близько 6 тис. вояків.

Український гетьман переходить у наступ. Однак вичікувальна тактика володаря Криму та його протидія проведенню українцями наступальних операцій позбавили Б. Хмельницького ініціативи й прирекли на пасивність (близько місяця 100—110-тисячна армія тупцювала на місці у районі Тернополя-Збаража). Це дозволило Яну Казиміру завершити мобілізацію величезної армії (десь 200 тис. жовнірів, шляхти й озброєних слуг) і привести її 19 червня під Берестечко. В цей час Казі-Гірей вступає в переговори з правлячими колами Польщі щодо можливості замирення з ханом.

Після зустрічі приблизно 20—21 червня з 30— 40-тисячною ордою Б Хмельницький подався до Берестечка, де 28 червня розпочалися бої їх перший день скінчився невдачею для кримсько-української кінноти (до речі, українців було небагато), яка змушена була відступити 29 червня вона атакувала противника вже значно більшими силами. Тепер половину кінноти складали українці. В жорстокому бою польська кіннота зазнала серйозної поразки (лише шляхтичів загинуло близько 200) й відійшла до табору. Проте хан хотів домовитися про мир і, за свідченням окремих джерел, вступив у переговори з королем. Чим завершилися вони, нам не відомо, але є підстави гадати, що Іслам-Гірей вирішив не брати участі у майбутній битві. Джерела зафіксували пасивність дій орди 30 червня, котра лише опівдні зайняла позиції на схилах пагорба, звідки хан приглядався, за визнанням одного з шляхтичів, «готуючись до втечі». І чи не тому основні сили орди знову були відведені на пагорб? Сам він з кількома сотнями вершників спостерігав за розвитком битви, що розпочалася приблизно о 16-й годині атакою польських полків лівого флангу під проводом І. Вишневецького українських позиції. Разом з окремими підрозділами татар їм вдалося затримати просування ворога.

Бездіяльність хана дозволила королю перехопити ініціативу й розпочати наступ силами центру й правого флангу. Від гарматного пострілу по його ставці Іслам-Гірей стрімко кинувся за пагорб, і, наче за сигналом, вся орда почала швидко відступати у напрямі м. Лешнева Українська армія одразу ж потрапила у катострафічне становище. Крім цього, хан затримав при собі гетьмана (котрий прибув до нього, щоб переконати у необхідності повернутися назад) до кінця першої декади липня, що вкрай негативно позначилося на боєздатності українського війська. Проте 10 липня воно все ж зуміло, хоча й з великими втратами, вирватися з оточення. Отже, можна сказати, що трагедія під Берестечком стала закономірним результатом зовнішньополітичного курсу Криму.

Польська і литовська армії до початку вересня окупували північні, центральні й західні райони козацької України. Впав Київ Народні маси розгорнули партизанську боротьбу, що набрала особливо великого розмаху у Поділлі й Чернігівщині Завдяки організаторській діяльності Б. Хмельницького вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити М. Потоцького погодитися на переговори. Все ж укладений 28 вересня Білоцерківський договір зводив нанівець автономію держави її територія обмежувалася Київським воєводством, кількість козаків зменшувалася до 20 тис, пани одержали право повертатися до маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.