Історія України навчальний посібник

Правобережні і західноукраїнські землі в другій половині ХVІІ-ХVІІІ СТ.

Правобережна Україна

Правобережна Україна» — саме така назва виникла у наукових колах щодо земель Волині, Київщини та Поділля, де на захід від Дніпра споконвіків проживали українці Однойменні з цими землями воєводства існували протягом ХV-ХVІ ст. у складі Великого князівства Литовського, згодом, після утворення Речі Посполитої (1569), вони перейшли під владу Польської Корони.

У результаті відомих революційних подій середини XVII ст. територія Правобережної України стала серцевиною молодої Української держави. Після її політичного розколу у 60-х рр. землі, які відійшли під управління правобережного гетьмана, стали називатися в тогочасних документах «тогобічною», «чигиринською», а трохи згодом — «польською» Україною За міжнародними договорами останньої чверті XVII — початку XVIII ст. правовий статус Правобережжя постійно змінювався.

Розділивши новостворену козацьку республіку, кожна з сусідніх країн — Річ Посполита, Московська держава та Османська імперія — намагались вирішити проблему її «спадщини» на свою користь. Однак власне українська державність проіснувала, з невеликою перервою, на теренах Київщини, окремих частинах Поділля і Волині до 1714 р. 3 цього часу тут знову встановилася польська влада, яка протрималася до кінця XVIII ст., коли Річ Посполита була сама розподілена між сильнішими європейськими країнами, а землі Правобережної України потрапили до складу Російської імперії.

Кордони Правобережжя склалися історично У XVII ст воно межувало на півдні — з Молдавським князівством, турецько-татарськими володіннями і землями, що належали Запорозькій Січі, на заході — з Руським і Белзьким воєводствами Корони Польської, на півночі — з Брестським і Мінським воєводствами. Великого князівства Литовського, на сході кордон спочатку був суто географічним — р. Дніпро, а згодом — з Лівобережною Україною (Гетьманщиною), яка підпорядковувалася російським царям Саме невдале геополітичне становище України та її правобережної частини спричиняло постійні втручання іноземних держав у її внутрішні справи «Сухі» цифри обчислюють загальну довжину кордонів Правобережної України XVIII ст. у 3116 км., її площу — 160 тис. кв. км., кількість населення, яка весь час змінювалась, за переписом 1795 р. — 3 421 935.

Звичайно, етнічний склад населення відзначався перевагою українців, хоч безперервні війни, які викликали економічний занепад краю, перешкоджали їх природньому відтворенню. На середину 70-х рр. XVII ст. Правобережна Україна втратила близько 70% всієї людності. В результаті колонізації та міграційних хвиль кількість українців наприкінці XVIII ст. становила тут близько трьох мільйонів. Соціальна структура правобережного українства протягом значного проміжку часу була неповною Внаслідок примусового виселення 1711-1714 рр. народ втратив свою еліту — козацьку старшину. Стара українська шляхта була знищена або покозачилась і перейшла на Лівобережну Україну, решта прийняла католицьку віру. Незначний відсоток православного духовенства також не завжди міг протистояти польській державній релігії — католицизму Міщан- українців було замало для того, щоб впливати на політичний розвиток міст. Найбільша соціальна верства — селяни — була переважно вільною, але процеси так званого «другого закріпачення» дедалі обмежували їхні права.

Другою за кількістю етнічною групою були поляки, яких налічувалося близько 270 тис Вони разом з євреями (приблизно 200 тис чоловік) у XVIII ст. зайняли провідні позиції у політичному та економічному житті Правобережжя До нечисленних етносів, що населяли українські землі, належали громади волохів, молдаван, татар, вірменів, караїмів, греків Національний склад населення Правобережної України впливав на формування її загально-етнічної соціальної структури шляхта становила 7,7% від усієї кількості, духовенство — 1,5, купці — 0,14, міщани — християни — 1,7, міщани — євреї — 3,5, селяни — 78,7%. Особливості розвитку правобережних земель як частини України зумовлювалися характером історичного розвитку окремих регіонів, своєрідними природно-географічними умовами. Багато іноземних мандрівників, подорожуючи землями Правобережжя, описували неповторну чарівність і красу її природи. Вона значною мірою збереглася до нинішніх часів. Отже ареал Київщини загалом збігається з басейном Дніпра. Його північна частина, яка дістала назву Полісся, — це зона мішаних лісів, розташована в Поліській низовині Землі, що йдуть на південь, належать до лісостепової зони, власне п Дніпровсько-Дністровської частини з Північною і Центрально-Придніпровською височинами та Київським плато. Це — Наддніпрянщина Брацлавщина займає басейн Бугу і частково Росі, правої притоки Дніпра, й майже вся належить до лісостепової зони Волинь, яка охоплює територію на південь від Прип'яті й до верхів'їв Західного Бугу, більшою частиною належить до зони мішаних лісів Менша, північна, частина входить до лісостепу, який накладається на Волинську та Поліську височини, і є дуже мальовничим краєм Поділля — «край долин» — повністю збігається з Подільською височиною, захоплюючи області лісостепу.

Велика родючість грунтів Правобережної України пояснювалась значним вмістом у них гумусу Економічний ефект господарювання на масних, достатньо зволожених чорноземах лісостепу був вражаючий. Якщо на більшій частині Волині середній урожай зернових становив 30-50 пудів з десятини, то на землях Київщини він доходив до 70- 80 пудів.

Природне середовище впливало на формування народної ментальності. На Правобережжі переважав тип хлібороба-воїна, який найбільше цінував власну свободу Водночас вигідні умови життя українців пом'якшували загальнонаціональні риси характеру, відкриваючи їх для чужоземних впливів. Краєм, де «течуть молочні ріки в медових берегах», називали Правобережну Україну в середньовічну добу історії. Сприятливе географічне розташування її території, багата чорноземом земля та чудові природні умови зробили й тим «ласим шматочком», який упродовж століть притягував до себе дедалі більше охочих. Руїною назвав період політичного відокремлення Правобережжя від України козацький літописець С. Величко, який попереджав «Впаде, впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавілон, місто велике». І якщо лівобережна Гетьманщина змогла вижити як державне утворення, то Правобережна Україна попри відчайдушну визвольну боротьбу її населення в останній чверті ХVIII ст. не втрималась під тиском зовнішніх чинників й перетворилася на руїну стремлінь українського народу до незалежності.