РОБІТНИЧИЙ І СОЦІАЛІСТИЧНИЙ РУХ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Марксизм

Марксизм — філософське, економічне і політичне учення, засновниками якого були К. Маркс і Ф. Енгельс. Спираючись на ідеї німецької класичної філософії (Гегель, Фейербах та інші), англійської політекономії (Сміт, Рікардо), французького утопічного соціалізму (Сен-Симон, Фур'є та інші), Маркс і Енгельс розробили діалектичний матеріалізм, теорію додаткової вартості і учення про комунізм. Суспільство в марксизмі розглядається як організм, у структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Єдність і взаємодія цих сфер утворюють певну суспільно-економічну формацію; їх розвиток і зміна складають процес поступального руху суспільства. Боротьба пануючих і пригноблених класів — рушійна сила історії, а її найвище вираження — соціальна революція.

Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка створює могутні стимули розвитку суспільства, але поступово перетворюється в перешкоду для його прогресу. В умовах капіталізму дозріває пролетаріат, що скидає панування буржуазії і встановлює свою владу, за допомогою якої здійснюється перехід до комунізму (знищення приватної і затвердження суспільної власності, створення безкласового суспільства і умов вільного розвитку особистості). Марксизм вплинув на розвиток соціальної думки XIX—XX ст. У той же час зазнали критики утопічні, суперечливі і помилкові уявлення, що містилися в ньому.

У марксизмі абсолютизувалася роль соціальних антагонізмів, класової боротьби і насильства, заперечувалися можливості еволюції буржуазного суспільства, значення приватної власності як основи громадянського суспільства, романтизувалась історична роль пролетаріату, неадекватно тлумачилася праця як джерело вартості; затверджувалася необхідність ліквідації парламентських інститутів і розподілу влади; відкидалася загальнолюдська моральність.

Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, який на початку XX ст. розділився на революційну (В. І. Ленін та інші) і реформістську (Е. Бернштейн та інші) течії. У реформізмі зазнали критики теоретичні засади марксизму, що призвело до відмови від його основних положень.

У революційній течії взяло верх надто ліве тлумачення марксизму. Після Жовтневої революції в Росії марксизм зазнав догматизації й вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тоталітаризму. Крах тоталітарних режимів з кінця 80-х pp. у багатьох країнах, де марксизм був державною ідеологією, відкрив новий етап його вивчення та оцінювання.