У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це спричинило цілу серію державних переворотів (другу чверть XVIII ст. нерідко називають епохою двірцевих переворотів і правління фаворитів).

Нововведення царя ще не встигли закоренитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою цареві, та родовою знаттю, яка прагнула відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя. Основними виконавцями переворотів стали гвардійці.

Після смерті Петра І князь О. Меншиков та інші наближені до царя за підтримки гвардії посадили на трон дружину покійного імператора Катерину І (1725-1727). Майже необмежений вплив на царицю мав О. Меншиков, який зробив кар'єру завдяки особистим якостям. Та боротьба за владу не припинялася. Для примирення різних дворянських угруповань було створено Верховну таємну раду, яка обмежувала владу імператриці. Поява цього органу руйнувала систему управління, створену Петром І, оскільки відбирала частину повноважень у Сенату і віддавала їх «верховникам». Катерина І майже всі справи передала Верховній таємній раді.

Смерть Катерини І призвела до нової фази боротьби. Родовите дворянство домоглося сходження на трон онука Петра І —Петра II (1727—1730). Це відразу позначилося на долі О. Меншикова: його було заарештовано, позбавлено майна і вислано в Сибір. Проте 15-річний цар захворів на віспу та помер. Верховна таємна рада після тривалих обговорень віддала трон племінниці Петра І — Анні Іванівні (730-1740).

Члени Верховної таємної ради, прагнучи обмежити владу імператриці, разом із запрошенням на престол надіслали Анні Іванівні секретні умови («Кондиції»). Тільки після того, як Анна підписала їх, їй дозволили зайняти престол. Проте, вступаючи на престол, Анна Іванівна публічно висловила обурення «Кондиціями» і розірвала документ, її підтримала гвардія, а членів ради було оголошено державними злочинцями і вислано в Сибір.

Разом з Анною до Росії переїхав і її курляндський двір. Державну владу було віддано Біронові, який усі зусилля спрямував на боротьбу проти родового дворянства. Було створено спеціальну таємну поліцію, що контролювала настрої в суспільстві. В останній рік правління Анна Іванівна призначила своїм спадкоємцем Івана Антоновича (Іван V, 1740-1741), сина своєї племінниці Анни Леопольдівни. Щоправда, малюкові, якому було декілька місяців від народження, недовго належав царський трон. Час його короткого правління став періодом найзапеклішої боротьби за владу, жертвою якої стали і всесильний Бірон, і його наступники.

Засилля іноземців викликало патріотичне піднесення російського дворянства, яке проголосило імператрицею дочку Петра І Єлизавету (1741-1761).