Вестфальський мир (1648) надовго закріпив роздробленість Німеччини. У країні налічувалося близько 300 князівств, 51 вільне місто і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Усі ці держави було об'єднано у Священну Римську імперію німецької нації. Проте реальна влада імператора поширювалася тільки на родові володіння, а сам імператор обирався з династії австрійських Габсбургів колегією з 9 курфюрстів — найбільших німецьких князів.

Загальнонімецький рейхстаг (представницький орган), який засідав у Регенсбурзі, теж не мав реальної влади. У Німеччині не було ні єдиної армії, ні об'єднаних фінансів. Кожен князь був абсолютним монархом. Для поповнення скарбниці князі встановлювали високі мита, збільшували податки і навіть продавали кріпаків до інших держав для служби в армії.

За Вестфальським миром Франція та Швеція були гарантами устрою Священної Римської імперії німецької нації. Багато князівств знаходилися на утриманні названих вище держав, а також Англії. Найбільшими державами імперії були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія, Назарія.