Створена Августом імперія проіснувала декілька століть. Володіння римлян простягалися від Атлантичного океану на заході до Дворіччя на сході, від нільских порогів на півдні до острова Британія на півночі. Середземне море стало Внутрішнім морем (маро матрум) римлян.

Попервах у Римській імперії не було усталеного порядку наслідування влади. Іноді наступниками імператора ставали його сини або родичі. Оскільки влада імператора засновувалася на силі армії, то часто саме вона вирішувала, хто буде наступним імператором. Бували випадки насильного усунення імператора в результаті змови в армії.

Перед смертю Октавіан Август передав владу своєму пасинку—полководцю Тиберію, але той виявився не дуже талановитим правителем і, щоб утриматись при владі, вдавався до репресій проти своїх політичних противників. Було страчено багатьох сенаторів, яких звинуватили у змові. Вдався до масових страт і наступний імператор — Гай Калігула. Під час свого правління він дійшов до того, що оголосив себе богом і зажадав, щоб його улюблений кінь був обраний консулом.

Найзловіснішою постаттю серед імператорів І ст. н.е. був Нерон. Він вважав себе великим поетом, співаком і актором. Часто вночі разом зі своїми друзями Нерон виступав у ролі ватажка грабіжників, але вже не в театрі, а на вулицях міста. Від жорстокості Нерона страждали усі: від сенатора до раба. Нерон убив свою матір, щоб вона не докучала йому порадами, рідну тітку, щоб заволодіти її майном, дружину Октавію, тому що її любив народ. Багатих він убивав заради їхньої спадщини, талановитих — із ревнощів до їхнього таланту, сенаторів — із ненависті до всіх видатних людей.

У 64 р. н. е. в Римі сталося страшне лихо: місто охопила велика пожежа. У підпалі Риму народ звинувачував імператора. Нерон, щоб припинити ці чутки, вирішив знайти «винуватців». Він оголосив паліями невелику групу людей, в основному рабів і бідняків, що називали себе християнами. Вони не шанували римських богів, не поклонялися статуям імператорів, а вірили в Ісуса Христа. За наказом Нерона відбулися масові страти християн.

Але терпець у римлян урвався. Проти Нерона відразу в декількох провінціях спалахнуло повстання у військах. Імператора покинули усі, навіть преторіанці. Не бажаючи потрапити до рук ворогів, він наказав своєму слузі вбити його кинджалом. Останніми словами Нерона, як розповідають, були: «Який великий артист гине!»

Лише наприкінці І ст. в Римі відбулося умиротворення. Влада імператорів стабілізувалася.

«Кращий з імператорів» — Траян, із династії Антонінів, — правив у 98-117 р. н.е. «Я хочу бути таким імператором, — любив говорити він, — якого бажав би собі, якби був підданим».

Під час його правління відбулися значні зміни у розвитку господарства. Збільшилися розміри маєтків в Італії та провінціях. Встежити за рабами було важко, а збільшення кількості наглядачів і охорони коштувало дорого, тому найбільш далекоглядні землевласники розділили свої маєтки на окремі ділянки і роздали їх для обробітку біднякам. За користування отриманим наділом потрібно було віддавати частину врожаю. Хліборобів, які брали землю для користування на декілька років, називали колонами.

Багато власників маєтків почали давати ділянки землі, робочу худобу і знаряддя праці рабам. «Раби з хатинами» платили пану, як і колони.

Траян був видатним полководцем. При ньому було зроблено останні в історії Риму завоювання, в результаті яких імперія досягла найбільших розмірів. Траян підкорив племена даків, що жили по лівому березі Дунаю. Потім він повів війська на схід проти Парфянського царства. Римлянам вдалося завоювати усе Межиріччя аж до Перської затоки. Згодом Римська імперія знову, як і при Октавіані Августі, перейшла до оборони своїх кордонів. Наступник Траяна Аврелій (161-180 pp.) змушений був будувати укріплення вздовж кордонів імперії — лімес.