Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Виникнення середньовічного міста. Ремесло і торгівля у середньовічному місті

Торгівля. Лихварі і банкіри

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря не припинялася ніколи, навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари мали попит, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому грунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.

Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, але й відвага. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Товар і гроші могли відібрати деякі сеньйори, через володіння яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провіз товару сягало половини його вартості.

Для захисту своїх інтересів купці, як і ремісники, об'єднувались у гільдії. Згодом вони створили торговельні компанії— об'єднання купців з різних міст зі своїми представництвами.

Основні операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Протягом усього середньовіччя головні торговельні шляхи пролягали Середземним морем. Найпопулярніші товари — східні прянощі та предмети престижного споживання — від портів півдня Франції й півночі Італії через альпійські перевали потрапляли в район верхньої течії Рейну, а далі Рейном і суходолом розвозилися по Європі для продажу на ярмарках і ринках.

Наприкінці XIII ст. у напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на Північ Європи через Ґібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста.

Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство стало досить поширеним явищем від часу появи грошей.

У середні віки основна маса платежів здійснювалася готівкою. Враховуючи те, що тоді у грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які чеканились у різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві гроші (з домішками неблагородних металів) і зіпсуті (вага не відповідала номіналові) траплялися доволі часто. УXIV cm. лихварі та міняти стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під проценти). Розвинулася нова система розрахунків — вексельна.

Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій виплатити певну суму і в певному місті третій особі, вказаний у документі.

Так, наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати з готівкою до того міста, а достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера. Отриманий вексель разом із замовленням він відправляв у Венецію й отримував товар. Гроші, що залишилися в Любеку, венеціанці могли використовувати для закупівлі товарів у цьому місті. Банки і векселі дали могутній поштовх розвиткові торгівлі та промисловості. У купців відпала необхідність перевозити з собою значну кількість готівки.

Найбільш авторитетними банкірами Європи були Медічі та Строцці в Італії, Фугери і Вельзери—у Священній Римській імперії, Жак Кер — у Франції.