Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Науково-методичний журнал - Листопад 2013

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІСТОРИЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ В ТВОРЧОМУ РОЗВИТКУ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ: ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД

Анотація. У статті обґрунтовано доцільність застосування інтегративного підходу до вивчення історичної дисципліни з метою творчого розвитку учнів.

Ключові слова: інтеграція, інтегративний підхід, педагогічний потенціал історії.

Аннотация. В статье обоснована целесообразность применения интегративного подхода к изучению исторической дисциплины с целью творческого развития учащихся.

Ключевые слова: интеграция, интегративный подход, педагогический потенциал истории.

Summary. In the article justified the relevance of using the integrative approach to realize pedagogical potential of the historical discipline for the creative development of students.

Keywords: integration, integrative approach, pedagogical potential of history.

На думку вчених, сучасні загальноосвітні навчальні заклади не приділяють належної уваги розвитку культурної, творчої особистості, системи її ціннісних орієнтацій. Водночас позитивним явищем є той факт, що суспільство стало визнавати індивідуальні стратегії розвитку особистості, унікальність кожної дитини, її право на творчість.

Загальновизнано розвиваючий потенціал освіти, актуалізуючу роль навчальних дисциплін (в тому числі й історичної) у вихованні духовно багатої, творчої особистості. Проте деякі аспекти впливу історичного матеріалу на особистість учня, активізацію його творчого потенціалу вивчено недостатньо.

Вихідні положення цієї проблеми визначаються тим, що для духовно-культурного та матеріального облаштування життя сучасного суспільства необхідною є продуктивна діяльність людей, наділених якостями творчої особистості: соціальна мобільність, відкритість інноваціям, творча активність, творча ініціативність тощо.

Під час вивчення історії, нині важливо з’ясувати, чи залишається воно вузькопредметним, чи має виходити за межі предметної системи й ґрунтуватись на міжпредметній інтегративній основі з використанням засобів навчального предмета? Як свідчить практика, навчання в школі є актуальним і продуктивним, якщо застосовується інтегративний підхід, що в свою чергу є ефективною умовою як інтелектуального, так і творчого розвитку особистості.

В існуючій науково-методичній літературі можна виділити низку досліджень, присвячених творчому розвитку школярів, в яких розглядаються закономірності розвитку особистісної сфери людини: діяльнісний підхід до феномену творчості (Л. Виготський, В. Давидов, О. Запорожець, О. Леонтьев, Д. Ельконін та ін.); механізми розвивальної навчальної діяльності (В. Рубцов, Г. Цукерманта ін.); природа

суб’єкта діяльності (К. Абульханова-Славська, С. Рубінштейн, А. Брушлинський); особистісний розвиток в онтогенезі (О. Асмолов, Л. Божович, І. Дубровіна, О. Захарова, В. Мухіна, А.Подольський, Д. Фельдштейн, та ін.); проблеми особистісного розвитку (О. Бондаревська, І. Колесникова, С. Кульневич, Б. Йєменський, В. Серіков, В. Сластьонін, Є. Шиянов, В. Зінченко); ефективні способи розв’язку суперечностей між заданим змістом навчання, заданими формами організації навчального процесу й необхідністю розвитку особистісних функцій у суб’єктів навчального процесу; креативності, самоорганізації, рефлексії тощо (В. Серіков).

Для нашого дослідження важливо проаналізувати педагогічний потенціал історії з погляду системно-інтегративного педагічного підходу як складного соціально-комунікативного утворення. Основні принципи системно-інтегративного педагогічного підходу висвітлили у своїх працях В. Андреев, В. Журавльов, Л. Зеленов, В. Кирилов, М. Каган, Б. Ліхачов, П. Підкасистий, О. Надєєв, В. Сластьонін, Є. Шиянов.

Педагогічна наука нагромадила значний досвід вивчення проблем інтеграції, розроблено різні аспекти феномену інтеграції в навчальному процесі. Реальні можливості інтеграції змісту освіти розкрито в дослідженнях М. Берулави, Л. Виготського, Ю. Колягіна, Н. Кузнецовой С. Кульневич, Е. Мельник, О. Сухаревської, М. Терентія, Б. Юсова та ін.

Досліджуючи поняття «педагогічний потенціал», ми з’ясували, що різні автори вкладають у нього неоднаковий зміст. Здебільшого поняття «потенціал» розглядається як сукупність засобів, можливостей, продуктивних сил, які є в наявності, задіяні, використовуються і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети, здійснення планів, розв’язування певних завдань як окремої особи, так і суспільства, держави в певній галузі [12, 27].

Проте поняття «педагогічний потенціал історії» повністю не досліджено, і не тільки зміст, але і його місце, функції в структурі навчального процесу. Є лише дослідження педагогічного потенціалу археології (А. Буровський, Д. Бровко) [4, 5], експериментальної археології (В. Пежемський) [11, 99].

Вивчивши процеси творчого розвитку учнів загальноосвітньої школи, можна стверджувати, що останнім часом дедалі більш очевидними стають такі суперечності:

- між потребою в активізації процесу творчого розвитку школярів і недостатньою теоретичною та методологічною розробленістю цієї проблеми в її педагогічному аспекті;

- між гострою потребою в підготовці ініціативних випускників із розвинутим творчим потенціалом і зростаючим невдоволенням суспільства освітнім процесом через відсутність у ньому належної уваги до самостійної творчої діяльності, до розвитку творчої ініціативи в школярів;

- між потребою в навчальних знаннях високого рівня і низьким рівнем їх застосування в реальній практиці.

Майже не вивчались такі важливі аспекти проблеми, як особливості та специфіка розвиваючого педагогічного потенціалу історії в межах сучасної системи освіти; значимість інтегративного підходу до процесу творчого розвитку школярів.

Таким чином, необхідно подолати наявні суперечності, пов’язані з проектуванням навчального процесу, орієнтованого на розвиток творчої особистості школяра.

Мета статті - висвітлити філософські, педагогічні, психологічні погляди на творчість, творчий потенціал, інтеграцію, інтегративний підхід, педагогічний потенціал історії.

Щоб визначити зміст педагогічного потенціалу навчальної дисципліни «історія», потрібно розглянути різні терміни одного ряду: потенціал, ресурс, резерв, сила, можливість, а також категорії, які розкривають функції історії та функції педагогічного процесу, що дає змогу визначити педагогічний потенціал історії як багатоплановий структурноскладний феномен, що об’єднує пізнавальні, виховні, розвивальні та комунікативні можливості.

Тобто під педагогічним потенціалом історії ми розуміємо спроможність предмета впливати на свідомість та емоції учнів, розвивати зацікавленість до історичного матеріалу, формувати в школярів моральні та пізнавальні особистісні якості на основі прогностично орієнтованої, інтегрованої системи технологій, форм, методів організації пізнавальної, творчої діяльності учнів. Він реалізується в процесі розв’язування різноманітних освітніх завдань: навчальних, розвивальних, виховних у результаті утворення зв’язків між його компонентами (цільовий, змістовий, процесуальний, результативний) завдяки мобілізації фізіологічних, адаптивних, інформаційних ресурсів навколо культурно-ціннісних орієнтирів - своєрідних центрів ціннісних, змістових і методичних засобів, які забезпечують виховний вплив на учнів.

У педагогічному контексті найбільш важливими є такі його функції: світоглядна, соціально-адаптивна та розвивальна. Проблема творчого розвитку учнів розглядається на основі їх творчої ініціативи як внутрішньо вмотивованої діяльності, матеріалізованої в новому продуктивному результаті.

При цьому враховуються; а) різні підходи до визначення суті творчості, міцний зв’язок творчості з продуктивною діяльністю; б) особливості формування творчої особистості, не тільки її інтелекту, а й характеру, мотивації діяльності завдяки створенню відповідних умов, які сприяють переходу зовнішнього досвіду, нагромадженого людством в особистісні внутрішні дії і поведінку.

Для розуміння специфіки інтегративного підходу в навчальному процесі важливе значення мають дослідження вчених (А. Данилюк, І. Зверев, В. Максимова та ін.) [6, 7, 8].

Інтегративний підхід розглядається як система стійкої сукупності принципів, способів і прийомів організації процесу творчого розвитку учнів в умовах їх взаємодії з історичною дисципліною. Цей процес ґрунтується на основі цільових напрямів організації творчого розвитку учнів, що передбачає і використання різноманітних чинників для реалізації конкретної мети.

Пропонуємо модель реалізації інтегративного підходу до творчого розвитку школярів засобами історичної дисципліни.

Її методологічну основу становлять: теорія розвивального навчання (В. Давидов, Л. Занков) і дидактичні аспекти структури та змісту історичної освіти (А. Стражев, А. Вагін, Н. Дайрі, Ф.Коровкін, І. Лернер та ін.).

У запропонованій моделі враховано думку вчених про те, що основою будь-якої модифікації творчості є реальне співвідношення в механізмах свідомості людини та її уяви двох тісно переплетених і взаємодоповнюваних шарів, які різняться між собою: шар мимовільного відображення органами чуттів об’єктивної реальності і шар складної глибинної інтелектуально насиченої діяльності, здатність до якої вихована в результаті досвіду такої діяльності, накопиченого людством і особистістю, його інтерпретація в творчій свідомості. Відповідно способи і засоби творчої діяльності є основними складовими змісту освіти.

Розглянемо блок елементів, з яких складається модель (схема).

Схема

Структура педагогічної моделі творчого розвитку учнів на основі інтегративного підходу і потенціалу історичної дисципліни

1. Поняття історії як процесу, поняття історії як навчальної дисципліни, моделеутворювального компонента, чинника міжпредметної інтеграції.

Історія дає можливість розкрити зв’язок різних галузей знань з людиною, їх значення для особистості і суспільства в динаміці і взаємодії. Вона є не тільки навчальною дисципліною, а й супутницею людини на її життєвому шляху. Як зазначає Б. Ананьев, «історія є не тільки фоном і канвою для візерунків біографії, але й основним партнером в життєвій, драмі людини» [1, 277]. Джон Дьюї наголошує, що «історичне вчення допомагає людині з’ясувати, який, вплив на суспільний поступ, мають відкриття, винаходи, нові, звичаї, що стають точками відліку нових історичних етапів. Отже, історія демонструє не лише провідні напрями сучасного суспільного розвитку, а й ті труднощі і перешкоди, що стають на її шляху» [7,6]. Вивчаючи історію, учні здобувають методологічні знання, важливі для вивчення інших дисциплін.

2. Функції історичної дисципліни.

Загальнодидактичні:

а) забезпечує цілісність і системність навчального процесу;

б) висвітлює класичну спадщину та сучасні тенденції розвитку наукових знань;

в) формує в учнів історичне сприйняття навчальних і наукових проблем;

г) сприяє усвідомленню історичних пріоритетів у розвитку тих або інших наук у різні історичні епохи.

Специфічно-предметні:

а) сприяє розкриттю багатоплановості, багатовимірності історичного процесу;

б) розкриває роль людського чинника в суспільному розвитку;

в) сприяє формуванню історичного мислення;

г) сприяє підвищенню мотивації вивчення історичного матеріалу; розумінню соціальної значимості історичних знань;

д) конкретизує історичні факти завдяки включенню до змісту інтегрованого курсу матеріалу про реальні особистості тієї або іншої епохи.

3. Інтегруючі компоненти історії як предмета.

Загальні:

а) Проблемно-предметний зміст, що є важливим чинником міжпредметної інтеграції та з’єднувальною ланкою між історією та іншими предметами. Безумовно, можна назвати низку проблем, які мають не тільки історичну специфіку, а й філософську, економічну, правознавчу, географічну. Такою є, наприклад, проблема глобалізації.

б) Конкретний факт. Л. Боголюбов зазначав, що «факти, для історичної науки, їх опис є не тільки основою для теорії, а і метою, досягнення якої, дає змогу уявити, конкретно-історичний процес» [З, 59]. Тобто в фактах міститься певна інформація, яка може стати інтегруючим чинником. Наприклад, факт початку Другої світової війни 1.ІХ.1939 р. може бути поштовхом для обговорення проблеми справедливих і несправедливих воєн, тому що це не тільки історична проблема, а й філософська, правознавча, економічна, моральна.

в) Базове поняття. Такі поняття, як «час», «структура», «вірогідність», «рух» та інші, розглядаються в історії, географії, економіці, філософії, тобто мають транспредметний характер. Можна назвати ряд понять, загальних для історії і літератури, історії і суспільствознавства, історії і географії: особистість, господарський механізм, соціальний конфлікт, урбанізація, протиріччя, суспільство та ін.

г) Ідеї, теорії навчального курсу, загальні для історії та інших предметів: об’єктивність законів суспільного розвитку; опосередкована залежність культури від економічного рівня розвитку суспільства; опосередкована залежність розвитку наукових знань від економічного, соціального, політичного рівня розвитку суспільства.

д) Персоналізація змісту. Особистість не тільки пов’язана з певним періодом історичного розвитку суспільства, а й впливає на нього. А вивчення діяльності видатних особистостей, наприклад І. Мечникова, І. Пулюя, неможливе без залучення знань з хімії, біології.

Історично-специфічні компоненти:

а) Історична подія. На думку А. Купцова, «гносеологічний ланцюг в історичний науці являє собою три ланки: історичні події - першоджерела - наукові знання» [10, 35]. Дізнатись про історичні події можна з різного роду першоджерел, аналіз яких дає дослідникам наукові факти, що становлять основу історичної науки. Тобто конкретний факт, подія можуть бути чинником інтеграції історії з іншими навчальними предметами. Сама по собі будь-яка подія є інтегруючою, історичною і може стати приводом для проведення уроку на міжпредметній основі. Така історична подія, як проголошення незалежності України, спроможна синтезувати історію, право, економіку, філософію тощо.

б) Історичне явище. До історичних явищ можна віднести, наприклад, історію українського козацтва. Якщо його розглядати з погляду інтеграції, то можна встановити інтегративні зв’язки з краєзнавством, економікою, правом, мораллю, філософією.

в) Історичний процес (ланцюг взаємопов’язаних в часі причинами і наслідками фактів). Прикладом може бути факт введення в експлуатацію Дніпрогесу, що символізує собою процес індустріалізації. Якщо розглядати цей процес з погляду інтеграції, то можна виявити інтегративні зв’язки з краєзнавством, економікою, мораллю (стосовно методів проведення індустріалізації), географією.

г) Історичне поняття. До загальноісторичних понять відносять такі; соціальна структура, політична організація суспільства, форма державної влади тощо.

4. Загальні змістові наскрізні лінії історичної дисципліни: людина-людина, людина-суспільство, людина-природа.

Щоб досягти ефективних результатів у використанні запропонованої моделі, потрібно, щоб

ідея інтеграції проймала всі ступені навчання - початкову, основну і старшу школу. Стержнем, який об’єднує всі три ступені шкільної освіти, є спільне завдання - формування творчої цілісної особистості, адаптованої до життя в сучасних умовах. На кожному ступені освіти розв’язуються різні, але пов’язані між собою завдання.

У початковій школі дитина пізнає навколишній світ завдяки інтеграції предметів на аксеологічному рівні. Інтегруючим стержнем є пропедевтичний узагальнюючий курс «Людина і світ», що об’єднує кілька галузей знань, які в діалектичній єдності і на доступному для дитини рівні розкривають цілісність природного, соціального і духовного середовища, що дає змогу створити певний навчальний модуль для формування в учнів цілісного уявлення про світ і вироблення певного ставлення особистості до навколишнього світу.

В основній школі відбувається синхронне вивчення курсів історії, краєзнавства, права, моралі, економіки в рамках певного історичного періоду (наприклад, феодальної епохи). Внаслідок цього в учнів формується різностороннє уявлення про епоху, вони глибше проникають у суть цієї епохи, усвідомлюють її цінність.

Другий напрям вивчення історичної дисципліни - введення додатково до основного історичного курсу спецкурсів (наприклад, «Культурна спадщина народів, які проживали на території нашої Батьківщини» в курсі 6 класу, «Середньовічні міста на території України» та «Історія світових релігій» у курсі 7 класу, «Мистецтво» в програмі «Історія України з давніх часів до кінця XVII ст. у контексті української культури» у 8 класі).

Третій напрям - позакласна робота як продовження урочної роботи (екскурсії та експедиції з предметів; театралізований історичний журнал «Живі сторінки історії рідного краю»; колективна творча справа «Альбом історії школи»).

Четвертий - формування функціональної та загальнокультурної компетентності в старших школярів залученням їх до науково-дослідницької роботи.

В основній школі відбувається деяка диференціація загального процесу, своєрідна підготовка до інтеграції на якісно новому рівні у старшій школі.

Навчальний матеріал з історії та інших дисциплін викладається у вигляді систем з логічним аналізом і кодуванням інформації. Історія також виконує роль чинника в організації навчального матеріалу інших дисциплін у формі фактів, понять, подій, явищ, ідей, теорій. В інтегративній моделі домінує логічний підхід. Наприклад, у процесі вивчення історії певної країни спочатку розглядаються економічні питання, потім - соціально-політичні, питання культури тощо.

Інтегруючим чинником є цілісна міжпредметна ситуація, яка осмислюється школярами на певному рівні узагальнення та абстрагування і розв’язується з’ясуванням причинно-наслідкових зв’язків.

Завдяки розвиваючим можливостям педагогічного потенціалу історії на основі інтегративного підходу розкриваються гуманітарний та історичний аспекти всієї системи шкільної освіти, у тому числі предметів природничого, естетичного, технологічного циклів, що дає змогу з’ясувати зв’язок різних галузей знань з людиною, їх значення для особистості і суспільства в динаміці та взаємодії.

Результати інтеграції:

- знання набувають системності;

- вміння стають узагальненими, сприяють комплексному застосуванню знань, їх синтезу, перенесенню ідей і методів з однієї науки в інші, що є основою творчого підходу;

- посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних процесів в учнів;

- ефективніше формуються переконання;

- досягається всебічний розвиток особистості;

- оптимізується навчально-педагогічна діяльність.

Висновки.

1. Реалізуючи інтегративний підхід до творчого розвитку школярів, ми визначили історію інтегруючим стержневим предметом, оскільки вона співвідноситься з різними освітніми галузями і об’єднує в собі різні предмети. Така побудова навчального процесу, коли історичні факти, події, проблеми, ідеї, явища історії висвітлюються не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з навчальним матеріалом інших дисциплін, створює певну внутрішню цілісність, можливість реалізувати педагогічний потенціал історичної дисципліни для творчого розвитку учнів.

2. Вважаємо, що цілісне сприйняття суспільства, в якому ми живемо, є надзвичайно важливим для сучасних школярів. «Історія, право, економіка, політична наука, соціологія-усі вони розглядають людські дії та їхні наслідки» [2, 9]. Синтез цих знань допоможе школяреві самостійно визначитися в системі суспільних відносин і зробить його самореалізацію найбільш успішною. Без такого «озброєння» йому буде важко входити в нове життя, тим більше позитивно змінювати його.

3. Творчий розвиток учнів стає можливим на основі застосування інтегративного підходу як системи стійкої сукупності способів і прийомів організації процесу творчого розвитку учнів в умовах їх взаємодії з потенціалом історичної дисципліни, що сприяє переведенню зовнішнього, нагромадженого людством досвіду взаємодії з навколишнім світом у внутрішній план дій і поведінки особистості (на основі діалектичної взаємодії пізнання і відношення як системи, яка регулює творчий розвиток).

4. Технології активізації творчого розвитку особистості ґрунтуються на цільових напрямах інтеграції, які об’єднують: творчу особистість; творче середовище; творчий процес; творчий продукт. Підтверджено, що взаємозв’язок блоку елементів (понятійного, функціонального, інтегративного, змістового) сприяє створенню оптимальних умов для творчого розвитку школярів.

5. Творчий розвиток ми констатуємо і опосередкуємо виділенням такої соціально цінної якості особистості, як предметно-творча ініціативність, ядром якої є суб’єктивні якості, що визначають міру свободи особистості, її гуманності, духовності, мотивацію активних, творчих дій.

6. Складно припустити, що нині з’явиться універсальний підручник, який задовольнить всіх можливих споживачів. Сьогодні ці потреби різноманітні, сучасні загальноосвітні навчальні заклади мають різні можливості й запити. Саме тому ми вважаємо, що проблема застосування інтегративного підходу з метою реалізації педагогічного потенціалу історичної дисципліни для творчого розвитку учнів заслуговує на увагу і подальше вивчення.