Науково-методичний журнал - Травень 2012

З ПОТОКУ ЖИТТЯ

Українське шкільництво в Канаді: бути канадцем і залишатися українцем

З такою назвою у травні цього року в Торонто (провінція Онтаріо) відбулася Всеканадська вчительська конференція. У її роботі взяли участь більш як 120 освітян із 5 провінцій Канади - Онтаріо, Альберти, Квебеку, Манітоби, Саскачевану, а також троє освітян з України. Обговорити питання, як не розчинитися у багатокультурному середовищі, не загубити себе серед десятків інших національностей, серцем відчувати себе частиною славної, історично могутньої української землі - так визначили основну мету зібрання його організатори. На загальнодержавному рівні подібний захід відбувається в Канаді вперше за кілька останніх десятиліть і є сподівання, що він допоможе вирішити важливі завдання у зміцненні сучасної україномовної освіти.

За свою більш як 120-літню історію українці Канади розбудували сильну українську громаду, невід’ємною частиною в житті якої є українське шкільництво. Це стало результатом довголітньої наполегливої праці тисяч наших земляків, які приїхали на канадські землі з Україною в серці та зуміли перебороти перешкоди, щоб зберегти своє національне коріння та щоб їхні діти пишалися своїм походженням і ніколи не втратили зв’язку з рідним краєм. Велика заслуга в збереженні канадськими українцями рідної мови і культури належить вчителям українських шкіл від Монреаля до Ванкувера, їх творчій і наполегливій праці.

Учасники конференції обговорили широке коло питань. Проводилася дискусія щодо ролі Шкільної ради Канади як координатора роботи українських освітян та її співпраці з іншими громадськими організаціями в процесі розвитку україномовного навчання. У своєму виступі Оксана Левииька, голова Комітету рідного шкільництва дирекції Українського Національного Об’єднання Канади навела слова відомого педагога Івана Боднарчука, який порівнював українське шкільництво з возом, що котиться дорогами чужини: «Цей віз - найголовніший реманент нашого громадського господарства. Зупиниться він - не здоженемо втраченого, а за рік-два ледве чи впізнаємо себе... Коли далі таким возом не поїдемо, розпадеться нам серед дороги - погубимо дітей. Пересісти дітям на чужий віз - не потраплять до рідного дому... Загубимо їх, і ніщо їх нам не поверне». То ж продовжуймо розпочату справу, - закликала вона учасників конференції, - сіймо зерна української мови, спільно плекаймо та виховуймо підростаючу молодь, щоб у майбутньому мати плоди - міцну українську спільноту в Україні та за її межами.

Під час сесій доповідачі з Едмонтона і Львова, Торонто і Києва ознайомили учасників із сучасним станом та перспективами забезпечення школярів і вчителів програмами і навчально-методичними посібниками з предметів українознавчого циклу (української мови і літератури, географії та історії України, народознавства) для навчання учнів від дитячого садка до курсів українознавства. Учителі й науковці мали можливість обмінятися досвідом щодо прийомів і методів зацікавлення учнів і способів застосування новітніх технологій навчання, обговорити нагальні проблеми та поспілкуватися з колегами.

Так, Валентина Курилів, відома як у Канаді, так і в Україні вчитель-методист, свою доповідь присвятила підходам до вивчення Голодомору в старших класах державних шкіл Канади. Вона ознайомила з досвідом роботи щодо включення теми Голодомору в державні програми освіти в різних провінціях країни.

Цікавим був виступ Анастасії Бакинської, яка дослідила, як діти різних хвиль української еміграції інтерпретують лекції канадської української історії. Вона дала рекомендації, як краще викладати такі історичні теми, враховуючи специфіку класу.

У роботі конференції брала участь і Валентина Бойко, головний редактор редакції гуманітарних журналів ДІВП видавництва «Педагогічна преса» (Київ), яка мала нагоду презентувати журнал «Історія в сучасній школі». Канадські педагоги високо оцінили змістове наповнення фахового науково-методичного видання, яке мають на своєму озброєнні вчителі України.

Учасники назвали конференцію новою сторінкою в історії українсько-канадських зібрань вчителів та освітніх організацій. Її тема, зміст, доповідачі дали відповіді на численні виклики сьогодення щодо розвитку українського шкільництва в Канаді. «Конференція відкрила двері для нових ідей, нових починань, нових цікавих проектів», - підбила підсумки Тетяна Сунак, директор Української школи св. Володимира, Торонто (Онтаріо), голова організаційного комітету конференції.

Сподіваємося, що матиме продовження й започаткована співпраця освітян Канади й України і що читачі журналу «Історія в сучасній школі» матимуть нагоду на його шпальтах докладніше ознайомитися з доробком канадських колег у галузі методики навчання суспільствознавчих дисциплін.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.