Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Український історичний журнал - січень - лютий - 2013

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ «ЛАТИНСЬКА СПАДЩИНА: ПОЛЬЩА, ЛИТВА, РУСЬ: ВПЛИВ ЛАТИНСЬКОЇ СПАДЩИНИ НА РОЗВИТОК ІДЕНТИЧНОСТЕЙ НА ЗЕМЛЯХ КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО: ІСТОРІЯ, МОВА, ЛІТЕРАТУРА, МОДЕЛЮВАННЯ ЗРАЗКІВ КУЛЬТУРИ ТА МЕНТАЛЬНОСТІ»

Захід відбувся 29—30 березня 2012 р. у Флоренції. Організаторами конференції виступили кафедра античності, середньовіччя, Відродження та лінґвістики Флорентійського університету, кафедра іноземних мов і літератур Веронського університету, Польський інститут у Римі та Асоціація славістів Італії. Організаційний комітет очолили професори Марчелло Ґарцаніті (Флоренція) та Джованна Сєдіна (Верона). На конференцію було запрошено десять доповідачів із Польщі, України, Білорусії, Литви та Італії.

Перша секція присвячувалася питанням впливу латиномовної поезії на формування ідентичності в ранньомодерній Польщі (головував професор Луїджі Маринеллі). Загальний огляд розвитку латиномовної поезії в Польщі та Литві XVI—XVIII ст. було подано в доповіді Войчеха Миколайчака «Антична та християнська спадщина в латинській поезії ренесансної й барочної Польщі». Пьотр Урбанський у своїй доповіді «Ідентичність у неолатинський поезії єзуїтів Польщі (Сарбевський, Інес) XVII ст.»

зосередив увагу на творах двох авторів — єзуїтів Сарбевського та Інеса. Найбільш інноваційною за використаним методичним інструментарієм видалася нам доповідь Якуба Недзведзя «Як Верґілій конструював литовську ідентичність у XVI ст.?». Автор розповів про те, як базові сюжетні лінії та образи «Енеїди» Верґілія було використано в конструюванні леґенди про римське походження литвинів.

Друга секція (її роботу очолила професор Джованна Броджі-Беркофф) сфокусувалася довкола проблем впливу античних авторів на твори, написані на українських землях авторами різного походження у XVI—XVII ст. Засідання відкрила доповідь Валентини Миронової «Античні автори в агіографії Києво-Могилянської академії XVII ст.», яка спровокувала жваву дискусію довкола семантики «саду» («вертограду») в барочній літературі. У ході обговорення учасники заходу торкалися проблеми рецепції античної спадщини в українській барочній літературі. Доповідь Олександра Осіпяна «Конструювання шляхетних предків та нешляхетних сусідів: використання «Ґерманії» й «Анналів» Корнелія Тацита в «Потрійному Львові» Ю.Б.Зиморовича у 1650-х — 1670-х рр.» було присвячено проблемі конструювання «корисного минулого». Дослідник звернув увагу присутніх на формування уявлень про минуле у ході судового конфлікту між міським магістратом та вірменською громадою у Львові, а також на те, як інтереси львівського патриціату знайшли відбиток в історичному творі Ю.Б.Зиморовича, який, своєю чергою, мав вплинути на соціальну реальність. Завершувала роботу секції доповідь Джованни Сєдіної «Мудрість гідності: поема «Iter laureatum» Іоасафа Кроковського». Авторка підкреслила, що поезія «києво-могилянського кола» була пов’язана з риторикою, мала ужитковий характер і виконувала соціополітичні функції (перш за все панегірики).

Засідання третьої секції відбувалося 30 березня під головуванням професора Джованни Сєдіної, її учасники переважно концентрували свою увагу на Великому князівстві Литовському. Першою була доповідь Сиґітаса Нарбутаса «Latinitas у Великому князівстві Литовському: хронологія, особливості та сприйняття». Доповідач виокремив три періоди становлення латиномовного письменництва, освіти та книгодрукування у Литві. Друковані твори за тематикою С.Нарбутас розподілив на три групи: 1) красне письменство (поезія, риторична проза, драматургія); 2) релігійна література; 3) твори з вільних мистецтв та підручники. Серед творів античних авторів, надрукованих у Литві у XVI—XVII ст., явним фаворитом був Цицерон, промови якого видавалися п’ять разів. Загалом у книгодрукуванні до кінця XVII ст. домінували латиномовні книжки, яких за це століття було видано авторами з Великого князівства Литовського 1175 назв, тоді як польською — 818, а литовською — лише 59. Жанна Некрашевич-Коротка зосередила свою увагу на латинській епічній поезії як чиннику національної ідентифікації в писемній культурі країн Центральної та Східної Європи XVI—XVII ст. У доповіді підкреслювалася роль «Енеїди» Верґілія як зразка для епічної поезії доби Ренесансу та раннього бароко, продемонстровано її вплив на ґлорифікацію перемог польсько-литовської зброї в XV—XVII ст. Було зазначено, що на відміну від Західної Європи, де з XVI ст. дедалі більше авторів зверталося до національних мов, у Литві епічна поезія й надалі залишалася латиномовною. Дайнора Поцюте звернула увагу присутніх на ранні протестантські сповідання віри у Великому князівстві Литовському та латинську спадщину, що було предметом її доповіді.

Загалом робота конференції відбувалась у творчій атмосфері, захід привернув увагу як італійських славістів, так і латиністів.